Який Майдан успішніший, соціальний чи гуманітарний?

За останні 30 років незалежності сформувався поширений міф, що українці роблять революції тільки на ґрунті гуманітарних питань, а соціальна проблематика до потужних Майданів не доводить.

Тож пропоную зараз у цьому розібратися та переосмислити цей міф.

Тим більше день сьогоднішній нам дозволяє це зробити на прикладі протестів й протистоянь із поліцією дрібних підприємців (ФОПів) у Києві. Ну і за одно проаналізуємо справедливість їх вимог.  

Сьогодні у Києві цілий день відбуваються сутички між поліцією і протестуючими підприємцями – ФОПами, які виступають  проти тотальної фіскалізації та введення рро, простою мовою касових апаратів. Але інформація про це практично відсутня. І подають її так, що ФОПи виступають проти карантину, або що це вийшли на вулицю майже олігархи, які не хочуть сплачувати податки у казну держави.

Якщо ж ми згадаємо події 7 – 8 – 10 річної давнини, які були пов’язані із протистояннями на ґрунті гуманітарному, мовному, національному, а тим більше початок так званого «Євромайдану» 2013 року: тоді інформація про них розліталася миттєво і обговорювалася тижнями на різних топових «ток-шоу». Вмикався інформаційний ланцюг з ефектом сніжного кому, який просто не давав ситуації вирішитися самостійно.

Тож, може питання не у тому, за що українці виходять на вулиці відстоювати свої права, соціальні чи гуманітарні, а у існуванні зацікавлених сторін, що готові ті чи інші виступи підігрівати та доводити до загострення і апокаліптичного результату.

Сьогоднішній день тому доказ, зараз в урядових кварталах столиці захищає свої права дрібний бізнес, але ми не бачимо потужних гравців, які могли би їх підтримати.

Тому внесемо ясність щодо їх вимог, бо розказати всю правду, хто чого хоче не можуть навіть самі представники ФОПів.

А насправді все просто: дійсно з точки зору формального права, всі мають сплачувати податки і звітувати щодо походження товару і так далі. Але спочатку потрібно визнати, що коли 30 років тому, колишня компартійна номенклатура почала разом із криміналітетом, зупиняти, банкрутувати, привласнювати собі, а у тотальній більшості знищувати й різати на металобрухт тисячі успішних підприємств, заводів і фабрик – мільйони українців залишилися без роботи і були представленні самі собі. Не лише прості робітники, а й професори, інженери, конструктори пішли на базари торгувати китайськими і турецькими трусами, носками і іншим…, для того щоб прогодувати свої сім’ї. І не важливо хто чим торгував і торгує зараз: машинами, шкіряними куртками, джинсами і так далі. Контрабандними чи зробленими у підпільних цехах в Україні – товарами. Ці люди виживали, як могли, при цьому створювали робочі місці та сплачували податки. Забезпечували, який не який рух коштів, товарів і створювали систему послуг.

І зараз, у такий складний період, для них треба було би взагалі скасувати будь які податки. В той же час прописати справедливий податковий кодекс, який би сприяв розвитку високотехнологічного виробництва, що реально спричинив би економічний розвиток, збільшення ВВП, створення продукту доданої вартості, а відповідно і нових робочих місць та збільшення зарплат, пенсій. Проте, влада і не збирається думати у цьому напрямку, а основний податковий тягар хоче перекласти на самий дрібний бізнес, замість того, щоб почати боротьбу з олігархічними монополіями у сфері енергетики, водопостачання і так далі.

Про що говорити, в нас електроенергія для промисловості сама дорога у Європі. Яке власне виробництво може розвиватися за таких умов? Але те що воно існує, це вже диво, і це все відбувається в супереч волі влади в Україні.

Потрібно визнати, влада з кожним роком, стає все більше схожою на колоніальну адміністрацію, їх завдання виконувати волю іноземних або внутрішніх господарів – тобто олігархів. І думати про розвиток там просто заборонено, а відповідно підбираються такі кадри, які взагалі не здатні думати.

Ситуація складна, але не безнадійна. Насправді все в наших руках!