Трамп про покровительство корупції в Україні американськими демократами

Нещодавно Дональд Трамп виклав на своїй сторінці в Фейсбук фільм про корупцію в Україні і вплив на неї естеблішменту Демократичної партії США. Таким чином викриваючи справжню суть схвильованості деяких американських чиновників «боротьбою з корупцією в Україні», а насправді доводячи фальш і лицемірство так званих антикорупціонерів. Подвійні стандарти вже давно стали головним маніпулятивним чинником у впливі на свідомість мас, як в Україні так і за океаном. Але правда завжди десь поруч, треба лише бажання її бачити і чути.
Тож викладаю короткий зміст цього розслідування. Посилання на оригінал відео буде в кінці тексту.

Завжди, коли відбуваються серйозні потрясіння в тій чи іншій країні, дехто сприймає це як можливість «половити рибу в каламутній воді». Так сталося і в Україні. Обама, замість того, щоб хоч якось перешкодити анексії Криму та розв’язуванню війни на Сході України, натомість пообіцяв нам американські інвестиції, але поставив «наглядача», який повинен був стежити нібито за тим, щоб в Україні не було корупції. Ним став Джо Байден.

Уже в квітні 2014 року син Джо Байдена, який не має жодного досвіду в подібному бізнесі, стає членом правління української газової компанії Ігоря Коломойського «Burisma». Згодом з «ПриватБанку» Коломойського в офшори було виведено 1, 8 мільярда доларів (в тому числі тих, які належали «Burisma»). Після цього нев’їзний в США Коломойський раптом отримує від посла США в Україні американську візу, а Україна починає одержувати від США фінансову допомогу і купу американських радників з усіх питань на додачу (причому всі ці американські радники були не незалежними державними експертами, а функціонерами Демократичної партії США, а саме: голови передвиборчих кампаній Гіларі Клінтон і Берні Сандерса, політтехнологи Барака Обами). У рамках цього процесу в тому числі було створено фактично підконтрольне американцям НАБУ.

Як показала подальша історія, усі ці процеси відбувалися не стільки в інтересах і від імені США як держави, скільки в інтересах Демократичної партії.

Демократичний Національний Комітет (керівнийорган Демократичної партії США) наймає в рамках передвиборної президентської кампанії Олександру Чалупу — американку, дочку українських емігрантів, яка повинна була відшукувати компромат на Трампа по його зв’язках в Україні. Саме тут з’являється історія про нібито втручання Росії у вибори в США. Притому, що на той момент Манафорт ще не брав участі в кампанії Трампа і його зв'язки притягнути до Трампа було ще неможливо, Чалупа починає розслідування діяльності Манафорта в Україні. Саме тут з’являється історія про нібито втручання Росії у вибори в США, яка мала на меті пов'язати хакерську атаку на пошту Клінтон через Росію, Януковича та Манафорта напряму до Дональда Трампа. Як ми вже знаємо в 2019 році, все це розслідування розсипалося, виявилося пустушкою і цілковитим наклепом.

У січні 2016 року керівник НАБУ Артем Ситник приїжджає в адміністрацію Обами, де перед ним ставлять дві основні задачі: копати на Манафорта і НЕ копати на «Burisma». Вже у березні звільняють Генпрокурора Шокіна. Важко назвати людину Порошенка Шокіна взірцевим прокурором, але тим не менш у своїх свідченнях для суду Шокін пізніше скаже, що був звільнений через те, що дав хід справі про корупцію в «Burisma» і через це на його звільненні наполіг Джо Байден, чий син, як ми пам'ятаємо, входить до ради директорів цієї компанії.

За посиланням (https://www.youtube.com/watch?v=YWT0TJwinwc) уривок слів Байдена, де він хвалиться, що дав Україні 6 годин на звільнення Шокіна, інакше США не виділять Україні грошовий транш, і Україна прогнулася під його «могутніми словами». Звичайно ж, панове Демократи, це був не тиск. На відміну від телефонної розмови Трампа з Зеленським.

Шокін також визнає, що правоохоронна система України тоді повністю підпорядковувалася адміністрації Обами в особі Байдена і саме він визначав, які кримінальні справи розслідувати, а які «спускати на гальма». У тому числі Шокін заявляє, що відкрив справу проти ГО «Центр протидії корупції», який утримувався на грантові гроші з фонду «Відродження» Джорджа Сороса та USAID. ГПУ збиралася розслідувати нецільове використання цією організацією виділених грошей.

Навесні 2016 року Манафорт приєднується до команди Трампа і це стає «подарунком богів» для Чалупи і демократів. Тепер Манафорта можна безпосередньо пов’язувати з Трампом і з усім, що вони накопають на Манафорта по «російській справі». Проте, найбільш цинічним і кричущим є безпосередня участь у цьому всьому офіційних представників України.

Український дипломатичний корпус в США починає працювати разом з Чалупою за даним напрямком. В одному зі своїх інтерв’ю вона заявляла, що українські дипломати працювали з журналістами, котрі розробляли тему зв’язку Трамп-Манафорт-Янукович-Росія і консультували їх. Фактично, офіційні представники держави Україна працювали разом з представниками одного з кандидатів проти іншого кандидата, впливаючи тим самим на процес виборів в США. Це в своїх інтерв'ю також підтверджує дипломат, екс-працівник посольства України у США Андрій Теліженко.
На порталі WikiLeaks є також листування Чалупи і представників Демнацкомітета, де вони обговорюють нюанси «притягання за вуха» усієї цієї схеми Трамп-Манафорт-Янукович-Росія.

У червні 2016 НАБУ і ФБР оголошують про те, що тепер вони тісно співпрацюють і будуть обмінюватися інформацією і допомагати одне одному. Після цього НАБУ публікує так звану «амбарну книгу Януковича», де серед іншого фігурують сірі виплати Манафорту. Це відбувається напередодні президентських виборів, що в ланцюжку інших подій тільки зайвий раз підтверджує, що українська офіційна влада, спільно з тодішньою американської владою в особі Демократичної партії, роками працювала над тим, щоб очорнити кандидата від республіканців на президентських виборах у США і вплинути на вибори ззовні.

Того ж літа 2016 року послом США в Україні Обама призначає переконану демократку Йованович. На зустрічі з генпрокурором Луценком вона в чергове нагадує йому, що є кримінальні справи, які йому розслідувати не можна, зокрема це випадок з Хантером Байденом у «Burisma» та випадок з «Центром протидії корупції» Сороса.

У листопаді 2016 року Трамп неочікувано перемагає на виборах.

За поданням Розенблата Луценко відкриває проти Ситника і Лещенка справу щодо поширення ними матеріалів кримінальної справи з метою впливу на вибори в США. До справи долучено матеріали прослуховування Ситника, де він на своїй кухні з друзями обговорює, як допомагає демократам на виборах і зізнається, що для цього він і опублікував «амбарну книгу».

Проте, в цілому весь український політичний естеблішмент минулої влади був вибудуваний під Гілларі Клінтон і демократів, а значить з приходом до влади Дональда Трампа усі вони стали невхожими в кабінети республіканців. Саме тому Порошенку довелося платити гроші через американських лобістів, щоб хоч посидіти поруч з Трампом на одній із зустрічей.

У квітні 2019 року завершується розслідування Мюллером кримінальної справи проти Трампа і його нібито зв’язках з Росією. Закінчується це нічим — Мюллер визнає, що ніяких зв’язків немає: як би їх не шукали демократи і як б не лобіювали притягання тієї історії за вуха усі останні п’ять років.
Потім в Україні перемагає Зеленський. Для Трампа це людина не пов’язана з демократами, представник нової влади. Трамп одразу ініціює кроки, спрямовані на потепління відносин та звільняє ставленицю Обами Йованович. Після цього Зеленський звільняє посла України в США і розчищає дорогу до діалогу між країнами.

Згодом відбулася та сама телефонна розмова Трампа, де він вітає Зеленського, захоплюється його впевненою перемогою і акцентує увагу нової влади (котра, як він сподівається, не така безнадійна, якою була минула влада Порошенка) на тих зловживаннях, які допускали в Україні представники колишньої американської адміністрації. При тому, не дозволяючи собі ставити жодних умов, на кшталт тих, що собі дозволяв ставити Джо Байден.

Якщо згадати усе те, що в Україні робили американські демократи останніми роками — впихали своїх дітей на потоки, примушували український уряд працювати на свої політичні інтереси, публічно вихвалялися, як змусили Президента незалежної держави звільнити свого Генпрокурора — стане очевидно, що це і є справжній, жорсткий тиск. Причому, це був не єдиний такий епізод: демократи при владі в США постійно втручалися у внутрішні справи України, використовуючи як політичний тиск, так і діяльність численних грантових громадських організацій в Україні. На цьому тлі телефонна розмова Трампа із Зеленським є безневинною і дуже милою бесідою двох лідерів незалежних країн, які поважають один одного.

Тож, нам з вами варто навчитися відрізняти справжніх ворогів нашої країни від тих, кого хочуть такими виставити. В даному випадку вийшло христоматійно: ті, хто найбільше кричав про тиск на Україну, насправді виявився тими, хто насправді найбільше на нас і тиснув.

У злодія шапка горить.

Пост Трампа: https://facebook.com/story.php?story_fbid=10163263323715725&id=153080620724

Відео розслідування: https://youtu.be/5nUZekJ3pfM