Ревізія історії України одним епізодом, погляд у 590 річну давнину. Час настав?  

Факт проведення такого заходу у Луцьку, а також його широка підтримка місцевою аристократією чітко визначає нас приналежними з давніх часів до кровної і духовної спільноти європейських народів. А головне, руйнує прищеплені нам північно – східним сусідом «скрепи» про жорстку конфесійну відданість (східному) православному обряду.

Зокрема на самому з’їзді монархів у Луцьку обговорювали багато важливих на той час питань. Як в історичному плані для нас мінливих та другорядних, так і фундаментальних цивілізаційних.
І от цивілізаційні варто розглянути:

1. Питання самостійної Литовсько – Руської церкви. Незалежної від Константинопольського Патріархату. А у глобальному, питання об’єднання православної та католицької церков.

2. Про коронацію Вітовта, як короля литовського, руського й жемайтійського та створення окремої держави – вже не великого князівства, а королівства.

3. Про захист кордонів Європейської – Християнської цивілізації від наступу Східної Османської імперії.

В підсумку варто проаналізувати результати обговорення цих питань.

Щодо першого глобального питання про об’єднання православ'я і католицизму не було досягнуто ніякого рішення. Дійсно, навіть православне духовенство не захотіло предметно його обговорювати. Але важливо те, що вже в ті часи, у світському середовищі руської аристократії, це питання сприймалося дуже схвально. Хоча сьогодні знайдеться багато бажаючих це твердження заперечити, та це тема іншої, ґрунтовної незаангажованої дискусії. У якій, якщо аналізувати факти, а не нав'язані нам з Москви догми, ми легко прийдемо до озвученої мною тези.
З коронацією теж не склалося через серйозну протидію Польщі і раптову, несподівану смерть самого Вітовта.
А от, щодо планів захисту кордонів Європейської цивілізації відбувалося все набагато цікавіше і результативніше. Та про результати цього блоку переговорів наша офіційна історіографія, яка досі не позбулася штампів Москви, намагається всіляко замовчувати та не робити важливих історичних висновків. Хоча вони є на поверхні.
Отже, на з’їзді монархів Європи в Луцьку було прийнято рішення про створення лицарського ордену у гирлі Дунаю. Місію в сприянні цьому було покладено на Тевтонський Орден, і частина протоколу, що стосувалася цього оборонного питання була скріплена підписом командора Ордену Гердхардом фон Балґі.
В широкому розумінні гирло Дунаю це все наше Північне Причорномор’я. Саме ця територія у другій половині XV століття, через 20 – 30 років після з’їзду у Луцьку стає епіцентром потужного українського руху лицарів Христа, що пізніше в літературі та історіографії починає називатися «Запорізькою Січчю», а загалом козацтвом. Першим лідером лицарів оборонців нашої цивілізації в цей період стає руський (український) аристократ Дмитро (Байда) Вишнивецький, що в принципі спростовує «холопську теорію» романтиків 19 століття про походження Січі (Ордену) на острові Хортиця та прилеглих територіях.
Також це спростовує і багато інших теорій вигідних Москві, щодо походження нашого лицарського Ордену (козацтва).
А саме, про виключно православну ідентифікацію українського «козацтва». Бо якщо цей орден з’явився в Україні після Європейського з’їзду королів у Луцьку за рішенням цього з’їзду, та ще й за певного сприяння Тевтонського Ордену, ні про яку православну самоідентифікацію мова йти не може. Так, конфесійна приналежність лишалася в нас православна, але цивілізаційні, кровні і політичні переваги були на першому плані. І цей план був наш цивілізаційний Європейський вибір вже тоді. Ніколи наше руське (українське) лицарство не було схиблене на православ'ї, як сотні років нам розповідають пропагандисти зманіпульовані та вмотивовані Кремлем. Елементарним підтвердженням навіть тому є, всім відомі мальтійські хрести на козацьких могилах.
Тож всі ці міфи, вже давно мала б розвіювати наша українська історична наука. Та на жаль ми цього не бачимо, а й надалі знаходимося у штучно створених кайданах накинутих нам через окупацію нашого, в широкому розумінні, простору «Золотою Ордою» її правоприємницею Московією, Російською Імперією, СРСР та нині РФ.
Існує безліч теорій про походження українського козацтва. За виключенням однієї, тої що лежить на поверхні.
Це лише маленька ілюстрація маніпуляцій, які нашому народу досі заважають знайти самих себе у цьому великому Світі. На цьому прикладі можемо усвідомити масштаби історичної ревізії, яку рано чи пізно маємо розпочати.
Українці – це нація аристократів з потужними традиціями та духовністю!
Лише історична Правда, Консерватизм і прагнення до Прогресу здатні відродити внутрішні сили нашого народу!