Присвячується стражданням української богеми, які опинилися перед складним життєвим вибором

Музику й мистецтво потрібно розрізняти не за національним чи мовним принципом, а за критеріями попси на противагу витворам високого духу.

Після 2014 року в Україні було прийнято багато законів, що заохочують створення україномовного контенту, але жодним чином — це не посприяло виникненню високого мистецтва. Навпаки, попси стало в рази більше, тільки вже україномовної.

На пострадянському просторі є чітке визначення безкультур'ю та відсутності смаку — це «совок».

Так от, в Україні, після всіх здобутків Майдану, буйним цвітом розквіт саме той самий «совок». Щоправда, тепер цей «совок» залежно від політичної кон’юнктури може переходити то на українську, то на російську мову. Але сутність від цього не змінюється — «совок» залишається «совком».

Тому якщо й має сенс на щось переорієнтовувати наше суспільство, то передусім — на тисячолітню культурну спадщину нашої європейської цивілізації, на її високі стандарти в мистецтві, освіті та культурі. Адже без зміни культурної планки змінюватимуться лише вивіски й зовнішня атрибутика — але не внутрішня суть.