Чому я підтримую позицію Олексія Гончаренка

Я раніше не був політичним прихильником Олексія Гончаренка й навіть одного разу конкурував із ним на виборах, представляючи іншу партію. Однак сьогодні я вважаю його одним із найчесніших політиків України: він не боїться говорити ані про порушення під час мобілізації, ані про необхідність початку мирних переговорів із Росією.

Його позиція очікувано викликала різку критику з боку тих, хто принципово відкидає можливість таких переговорів. На мій погляд, запеклий спротив навіть обговоренню цих питань може пояснюватися не лише ідеологічними переконаннями, а й інтересами «нових» українців, для яких війна стала джерелом значних доходів.

Йдеться про можливі зловживання під час використання бюджетних коштів, а також про фінансову зацікавленість окремих представників міжнародних організацій та їхніх партнерів в Україні, які беруть участь у розподілі багатомільярдної міжнародної допомоги. На мій погляд, такі інтереси також необхідно враховувати під час обговорення їхніх публічних позицій.

Крім того, робота в державних структурах, міжнародних організаціях і фондах, які мають право бронювати працівників, може забезпечувати відстрочку від мобілізації. То чому б тим, кого самих захищає бронь, не закликати інших воювати до перемоги за будь-яку ціну?!

Я розумію, що шлях до мирних переговорів буде складним, але сподіваюся, що відкрита розмова про мир допоможе наблизити їхній початок. При цьому я погоджуюся з Олексієм Гончаренком: почати варто з конкретних питань, щодо яких сторони мають взаємний інтерес, наприклад, із забезпечення безпечного цивільного судноплавства в Чорному морі.

Тим паче що, на мій погляд, певні формальні чи неформальні домовленості з цих питань із високою ймовірністю існували й раніше. Можна припустити, що вони допомагали обмежувати ескалацію на морі. Робота портів Великої Одеси в умовах війни підкреслює, наскільки важливо зберігати безпечне цивільне судноплавство. Тому варто шукати можливості для нових домовленостей, підкріплених зрозумілими гарантіями їх дотримання. Такі кроки могли б наблизити ширші мирні переговори.

В основі цієї надії просте бажання: щоб перестали гинути люди, родини могли бути разом, а в України з’явилося майбутнє, яке можна планувати без постійного очікування нових втрат. Якщо переговори дають шанс наблизити таке майбутнє, потрібно намагатися цим шансом скористатися, а не огульно засуджувати людину за прагнення завершити цю згубну для України війну з якнайменшими людськими втратами.

І, до речі, Олексій Гончаренко готовий до відкритої дискусії. Якщо його опоненти впевнені у своїй правоті, чому б не обговорити його пропозиції публічно й по суті? Саме в такій розмові можна перевірити переконливість аргументів кожної сторони. Навішування ярликів такого обговорення не замінює.