Я з покоління тих, для кого символом епохи стало руйнування Берлінського муру — була тоді підлітком і для мене на все життя це стало ознакою свободи та можливостей: це був приклад того, що будь-яку скелю треба лупати — і вона обов'язково впаде. Ми читали всю заборонену літературу вже відкрито в товстих журналах, а не як наші батьки — потай в саміздаті. І говорили в голос про ГУЛАГ, розстріли інтелігенції та брехливий режим радянських правителів. Ми вже не були «гвинтиками системи», а знали, що маємо робити історію. Свою історію — історію вільних людей. Ми знали, що кордони — це в головах. Мене ніколи не бентежили забобони і стереотипи — я вважала їх пережитками минулого. Ми знали, що світ дуже тісний і всі порядні люди — браття. Що ти не маєш нікого ображати і порушувати права інших людей. Що війна — це лайно і несправедливість, а Всесвіт створив нас для того, щоб ми зробили його найкраще та залишили після себе тільки прекрасне, щоб потім цим люди мали захоплюватися. «Свобода, рівність і братерство» для мого покоління не просто лозунг. Це все життя. Тому ми пішли на Майдан. Тому, коли в 14-му році в Україну прийшла війна — абсолютно нечесна, несправедлива і жах яка середньовічна — це так здивувало та розлютило, що нам нічого не залишалося, як виправляти цей баг історії. Виправляємо вже майже дев'ять років. Я вірю, що ми зможемо повернути всі ідеали гуманізму після того, як назавжди виженемо ворога з нашої землі, відновимо наші будинки і виростимо нові сади. Я знаю, що воно так і буде і що від мене, від нас всіх залежить — яку країну ми побудуємо для наших дітей та онуків. Берлінський мур впав під натиском прагнучих свободи людей 9 листопада 1989 року. Хочу вірити, що Херсон, який повернувся сьогодні в Україну — це наше падіння Берлінського муру, яке назавжди відділить нас від совку і дасть сил створити новий вільний справедливий світ на нашій землі. Дякуємо українським воїнам за це безмежно. Вічна світла пам'ять нашим загиблим. |