Гегемонія Великобританії після Brexit – міф чи реальність?

Останні кілька років у Світі все більше почали говорити про повернення Великобританією собі статусу потужного геополітичного гравця. Держави суб’єкта, яка успішно відновлює статус гегемона, лідера в міжнародних відносинах над деякими геополітичними просторами.
Російська пропаганда вже встигла цей курс дуже демонізувати, а в Україні його безмежно ідеалізують, особливо в середовищі так званих патріотів.
Хоча у 2016 році після успішно проведеного референдуму з Brexit позиції щодо цього питання були крайні протилежними. В Росії цьому дійсно багато хто радів. А в Україні почала нагнітатися справжня істерія, що Brexit — це справа рук Кремля аби розвалити Європейський Союз, який виявляється так багато зробив для захисту України. І от тепер Путін радісно потирає руки, бо Британія відтак буде його союзником щодо відмови від політики пропаганди ЛГБТ та сприяння заселенню своїх міст нелегальними мігрантами з Азії та Африки. А що головне, 5 років тому на думку українських недополітиків Великобританія припинить тепер підтримувати Україну.
Не один рік минув, поки в Україні зрозуміли, що Великобританія, як відроджений самостійний геополітичний гравець – це велика користь для української дипломатії. Адже в умовах коли жоден з потужних центрів впливу у Світі не сприймає Україну, як рівноправного партнера – нам вигідно щоб таких гравців було більше, бо на суперечностях між ними й нам вдасться зіграти свою успішну партію.
Проте чомусь ніхто не помітив, що ситуація щодо набуття статусу незалежного гравця у світовій геополітиці Великобританією докорінно змінилася ще кілька років тому.
Так, був короткотривалий спалах суб’єктності цієї країни, але він так само швидко згас, як і загорівся.
Прояв суб’єктності яскраво замайорів після останніх парламентських виборів у Великобританії наприкінці 2019 року коли консерватори на чолі нового лідера партії та прем'єр-міністра країни Бориса Джонсона здобули рекордну кількість голосів.
Сподівання громадян країни на нову політику в плані обмеження нелегальної міграції з Азії та Африки, зменшення податкового тиску, швидкий вихід з ЄС та багато іншого, значно допомогло консерваторам здобути впевнену перемогу на виборах. І на перших порах енергійний прем'єр-міністр Борис Джонсон намагався цю політику реалізовувати.
Зокрема людям зі здоровим глуздом імпонувала незалежна позиція Великобританії та її прем'єр-міністра на початку пандемії 2020 року, яка полягала у відмові вводити будь-які жорсткі карантини. Та як кажуть не довго «музика грала»…
Вже дуже скоро, під тиском різних міжнародних організацій та ЗМІ уряд Великобританії й сам Борис Джонсон були змушені змінити свою позицію щодо цього. Так само як і багато інших лідерів Світу, серед яких був і Дональд Трамп.
Тільки уявіть собі, таким провідним політичним діячам світового рівня, як Дональд Трамп та Борис Джонсон, на шкоду їх власним країнам і здоров’ю громадян, зміг нав’язати свої правила гри та умови якийсь генеральний директор повністю прогнилої, корумпованої Всесвітньої організації охорони здоров’я ВООЗ Тедрос Аданом Гебреїсус – лівак і неомарксист.
В це складно повірити, але ми чудово знаємо, що статус генеральний директор – це далеко не кінцевий бенефіціар. Хто там реально керує та роздає вказівки ми навряд чи дізнаємося. Але ВООЗ – це міжнародна, наддержавна організація створена ООН. Та ООН це теж вже давно абстракція і фікція. Проте сьогодні вона, та інші наддержавні структури здійснюють реальну керівну роль країнами Світу.
Куди йдуть і на що витрачаються кошти, які сплачують країни учасники ВООЗ?
Так само, куди йдуть і на що витрачаються гроші сплачені країнами згідно з кліматичними угодами?
Насправді прозорого моніторингу щодо цих та багатьох інших питань не зможуть отримати навіть уряди таких провідних країн, як Великобританія чи США.
Сьогодні у Великобританію продовжують безперешкодно потрапляти мігранти з Африки та Азії, в той час, як для людей з близьких за етнічним походженням країн, наприклад таких, як Україна, створені неймовірно складні умови в’їзду, навіть, якщо вони їдуть з туристичною метою.
На державних установах і військових об’єктах Великобританії в окремі дні продовжують вивішувати прапори ЛГБТ.
Великобританія продовжує сплачувати безглузді внески за кліматичними угодами або в ту саму ВООЗ, хоча могла давно показати приклад іншим, що цього робити не треба.
То де ж тоді суб’єктність, відновлена провідна геополітична роль Великобританії у Світі?
Після того, як Борис Джонсон буквально прогнувся перед «повісткою» глобалістів щодо імітації боротьби з захворюваність у 2020 році, говорити про якусь власну геополітичну гру Великобританії на міжнародній арені просто смішно. А всі ті маневри їх зовнішньополітичного відомства та спец служб, що діють у його складі – є лише забавами для відволікання від дій міжнаціональних, наддержавних структур, які й впроваджують свою реальну, а не фейкову гегемонію у Світі.
Зрозумівши це, нам легше буде зорієнтуватися у цьому Світі, коли все так швидко змінюється…