Десята річниця Революції Гідності

Англійський історик Томас Карлейль колись написав: «Будь-яку революцію задумують романтики, здійснюють фанатики, а плодами користуються відверті негідники». Саме так і сталося в Україні: Революцію Гідності задумали романтики, здійснили фанатики, які не боялося вступати в зіткнення з ОМОНом, а скористалися її плодами відчайдушні негідники як усередині країни, так і за її межами. Серед цих негідників особняком стоїть Володимир Путін, який, скориставшись безвладдям, зумів анексувати Крим та принести війну на нашу землю. Але не тільки.

Майдан виштовхнув на сцену української політики тих, хто був у другому та третьому ешелоні української політики. Дотримуючись формальних ознак патріотизму, ці люди крали і крали, вичавлюючи останні соки з простого народу. Це добре описано в п'єсі Джона Вільсона «Чумне місто», де люди накривають стіл надворі й демонстративно починають бенкетувати, тоді як у Лондоні вирує чума.Такий самий бенкет під час чуми ми бачили протягом минулих дев'яти років, коли замість підготовки до нової хвилі російської агресії відбувалося набивання власних кишень зграєю розбійників, блатних і жебраків.

Найкращий спосіб уникнути зовнішньої агресії – це готуватися до неї зазделегідь, здійснюючи ряд важливих кроків у військовій та дипломатичній царині.Тут прикладом мав би стати Азербайджан, відновлення територіальної цілісності якого відбулося завдяки комбінації підвищення воєнної міці та налогодженню конструктивного діалогу з усіма великими міжнародними акторами. Це важливо, особливо коли твій ворог, як шакал, кружляє біля твоєї території в пошуках твоїх слабостей і пороків, намагаючись намацати слабку ланку.

Звичайно, Революція Гідності відкрила перед нашою країною перспективи вступу до Європейського Союзу. До цього на серйозно не сприймали. Пострадянські країни були для Європейського Союзу буферною зоною, що відокремлювала його від держави-агресора. Назва – «European Neighborhood Poilicy» («Європейська політика сусідства») – говорить сама за себе. Україну розглядали як сусіда, а не потенційного члена однієї європейської родини. Революція Гідності завершила те, що почалося разом з Помаранчевою революцією. Наш народ впевнено заявив про своє бажання бути частиною європейської родини, держава остаточно стала на європейські колії свого розвитку.

Нині не час розбиратися, чому повномасштабне вторгнення розпочалося в лютому 2022 року і чому держава-агресор у перші тижні окупувала так багато територій. На це питання відповідь буде отримана після нашої перемоги та повернення до кордонів 1991 року. Поки що потрібно думати про те, як запобігти новій війні. А їй можна запобігти, тільки якщо провести в країні реальні реформи і зберегти людей. Відсутність реформ, відкіт у правах і свободах бізнесу, невдала податкова політика, вилучення коштів з місцевих бюджетів на користь державного, концентрація ресурсів в одних руках – все це веде до знекровлення України.

Не буде нового «Майдану», про небезпеку якого заявляє Президент України. Люди просто поїдуть з країни, і ми їх уже не повернемо. За два роки війни збільшилася дистанція між бідними і багатими. За останні два роки, за даними Національного банку України, кількість українців, які заощаджують навіть на їжі, зросла більш ніж удвічі, а кількість тих, хто може собі дозволити будь-які покупки, – практично у 3, 5 рази. Це є вирок для нинішньої соціально-економічної стратегії розвитку держави. Таким чином ми не зможемо перемогти державу-агресора у довгій війні. Досить сподіватися на підтримку Заходу, необхідно спиратися на свій народ і на внутрішні сили всередині.

Жодного нового «Майдану», про який каже Президент, що його інспірує держава-агресор, не буде, бо «Майдан» – не технологія, це стадія в суспільному розвитку, до якої Україна наврядчи повернеться. Наратив про рукотворність «Майдану» завжди розганяє держава-агресор, щоб пояснити хвилю революцій на пострадянському просторі. В убогому на всю голову Кремлі вже на рівні популярного мема стало гасати з методичками Джина Шарпа, розповідаючи про технології революцій. Насправді технології нічого не варті без суспільних настроїв, а суспільні настрої українців нині налаштовані виключно на перемогу над російськими окупантами.