Чому економіка в Україні не працює і до чого тут капіталізм

Як капіталізм впливає на українську економіку? Ніяк — його в незалежній Україні просто ніколи не було. Українське суспільство за кілька віків пережило трансформацію від звичайного феодалізму до феодалізму квазі-соціалістичного, а у XXI столітті опинилася у феодалізмі вже олігархічному. Але давайте про все по порядку.

Напередодні розвалу СРСР система пропаганди в «комуністичному» таборі дала збій: пружину перетиснули і пішла зворотня реакція: все, що так вправно демонізували стало раптом дуже омріяним. Суспільству почали дурити голови різними способами: Кашпіровський «давав установки» на лікування раку через телевізор, а Чубайс обіцяв золоті гори завдяки впровадженню «дикого ринку». Саме це стало ідеологією дев’яностих — продати все, «дорого, дёшево, бесплатно, с доплатой — двадцатый вопрос». І продати «своїм».

Тоді народні маси сподівалися на швидке зростання свого матеріального благополуччя і мали на це повне право, адже Україна була 5 економікою у Європі за своїм промисловим потенціалом. Тепер нам представлялася можливість припинити годувати цілий Радянського Союз, а нарешті зайнятися розбудовою своєї держави і подумати про перспективи для власного народу.

Проте, сталося все навпаки: колишня партноменклатура залишилася при владі, колишні червоні директори взялися масово банкрутувати свої підприємства, аби приватизувати їх та закріпити за собою свій майновий феодальний стан. Старі вихованці марксистсько-ленінської школи, які будували квазі-соціалізм, тепер почали будувати квазі-капіталізм: прірва між багатими і бідними, маленькі зарплати і великі ціни на все. Колишня партноменклатура побудувала пародію на капіталізм, яку сама ж вигадувала роками у пасквілях про «загниваючий захід».

Тож, за яким устроєм ми жили 30 років тому у Радянському Союзі, а який існує зараз? До розвалу СРСР, нашим устроєм був квазі-соціалістичний феодалізм — під ширмою «прогресивного» соціалізму, людей знову загнали на свого роду панщину, заборонили пересування, провели продрозверстку, абсолютно не зважали на інтереси українців. Пізніше ж на уламках цього строю був збудований олігархічний феодалізм — та сама суть, тільки бенефіціарами вже стали не червоні партійні чиновники, а новостворені олігархічні групи.

В Україні з десяток родин олігархів володіють більшістю багатств. Непогано почувають себе чиновники вищих рангів, судді, прокурори, митники, податківці та різного роду високопоставлені силовики. Вони за рівнем життя мають ознаки середнього класу, але його фактично не представляють, будучи по суті обслугою олігархічних монополій, яка старанно придушує всіх конкурентів.

Приватний неолігархічний бізнес в Україні знаходиться поза логікою системи, бо попри надмірну кількість податків, їх величину та тиск контролюючих органів, він існує і намагається розвиватися. Народ же у своїй більшості просто зводить кінці з кінцями та існує за межею бідності, або просто банально виїжджає за кордон. В цій системі «невидима рука ринку» ніколи не відрегулює економіку і не створить умов для чесних правил та конкуренції, як нам люблять розповідати ліберали. В Україні замість руки ринку — рука олігархічних монополій.

Єдиний вихід із такої складної ситуації — це визначитися чітко з ідеологією економічної моделі, яку ми маємо збудувати замість феодального устрою. Ми досі не змогли вирватися з олігархічної системи економіки, але процес її краху зрештою є неминучим.

Якою має бути ця модель — питання відкрите, але основні риси можна окреслити хоч зараз: національно-орієнтованою, по-справжньому капіталістичною, справедливою та сучасною.

Далі буде.

Більше тут https://t.me/kyrylenko_pavlo