Атака безпілотників на Кремль

Руссю вже давно ніде не пахне, а пахне навіженством одного диктатора, який увірував у те, що країна за часи його правління піднялася з колін. Але вочевидь – ні. Навпаки, Росія при Путіні впала на коліна. Він знищив СНД, розгромив творчий клас, видавив із країни заповзятливих людей, перетворив російську армію на банди мародерів та вбивць. Також тотально розбещилася російська суспільна свідомість. Росія за часів Путіна перетворилася на зґвалтовану жертву, яка в заціпенінні застигла перед своїм ґвалтівником.

Тепер очевидно, що всі заборони знято. Немає жодної точки на карті Росії, яка б не вважалася легітимною воєнною метою. Нещодавно міністр оборони ФРН Борис Пісторіус дав зрозуміти, що в умовах війни Україна має право застосовувати ті дії, які випливають із логіки воєнного протистояння. На наших очах відбувається те, про що писав автор так званої «російської весни» злочинець Владислав Сурков за два місяці до початку російської агресії. Він назвав це «соціальною ентропією« – переходом соціальної напруги на суміжні території. То була ідеологічна рамка для виправдання вічного правління Володимира Путіна.

Світ ворожий, а Росія – це обложена фортеця, яку треба рятувати від Заходу і НАТО. Для цього потрібно зацементувати правління Путіна. Недарма речник Держдуми В'ячеслав Володін виголосив знамениту фразу: «Є Путін – є росія, немає Путіна – немає росії». Перекладаючи позицію Суркова людською мовою, щоб зберігалося відчуття життя, потрібно було вийняти стрижень внутрішнього життя з українського суспільства і замінити зовнішнім. Але сталося навпаки. Легка прогулянка обернулася фіаско. Виявилося, що ЗСУ набагато сильніші за російську армію і здатні вибити окупантів з українських територій, які вони зайняли.

Удар безпілотників по Кремлю – це знак російським елітам. Ставки підвищуються, маски скинуті, більше жодних ігор з диктатором не буде. Він, звичайно, може залишитися при владі, але Росія буде максимально ізольована. Світ звикає жити без росії так само, як людина, що зазнала інсульту, звикає жити без паралітичної руки.

Російська пропаганда зробила велику помилку, розповідаючи про війну проти України як війну НАТО проти росії. Адже після російської поразки навіть найбільш аполітичні росіяни відчують, що їхня країна програла в цій геополітичній і воєнній битві. Наприкінці існування СРСР Захід святкував перемогу над «імперією зла», але більшість російського населення не сприймала аварію Радянського Союзу як трагедію. Лише через десять років соціально-економічних реформ з'явилася ностальгія за молодістю. Але на зламі епохи не було відчуття поразки, воно було розмитим і не пов'язаним із загибеллю сотні тисяч людей. Тепер же росії доведеться поринути в прірву проблем і суперечностей, звідки не буде виходу.

Вже всім очевидно, що за ядерною риторикою Володимира Путіна ховається безсилля. Застосувати ядерну зброю проти України – це підписати собі смертний вирок. Ніхто не зрозуміє ядерної війни в центрі Європи та сотні тисяч людських жертв променевої хвороби. Інших козирних карток у Володимира Путіна немає. Усі карти вже давно кроплені. Як тут у зв'язку з цим не згадати слова поета      М. Ю. Лермонтова:

А вы, надменные потомки
Известной подлостью прославленных отцов,
Пятою рабскою поправшие обломки

Игрою счастия обиженных родов!

Вы, жадною толпой стоящие у трона,
Свободы, Гения и Славы палачи!
Таитесь вы под сению закона,
Пред вами суд и правда — всё молчи! ..
Но есть и божий суд, наперсники разврата!
Есть грозный суд: он ждёт;
Он недоступен звону злата,
И мысли и дела он знает наперёд.