«Життя земного обрій неозорий»: сторічний одесит показав картини з млинами та хатками  

Відкриття виставки «Життя земного обрій неозорий» до 100-річчя від дня народження Івана Івановича Козирода відбулося в Одеському музеї західного та східного мистецтва (Пушкінська, 9).

Автор такого поважного віку на вернісажі не був присутнім, але члени його родини представляли краєвиди, яких вже не побачити, адже митець фіксував старовинні млини, храми та хатинки, аби увічнити їх.

Іван Козирод народився 14 жовтня 1923 року в селищі Сахновщина на Харківщині, в сім’ї залізничника, був дванадцятою дитиною у своїх батьків.

Коли старший брат Олексій приніс додому фарби та почав малювати, малий Іванко теж заохотився. Вже тоді проявився його талант бачити та відтворювати натуру.

Але до мрії стати художником було ще далеко — у десятому класі хлопців викликали у військкомат та оголосили, що вони навчатимуться в авіаційному училищі. Одразу після випускного почалася війна, яку Козирод пройшов від початку і до кінця, був нагороджений орденами Вітчизняної війни, «За мужність», кількома медалями.

Вже 1946 року майбутній митець вступив до Харківського художнього училища, де його наставниками стали Василь Забашта, Микола Сліпченко і Лев Фітільов. Після закінчення навчання викладав у Білгород-Дністровському педагогічному училищі малювання, кольорографію та методику цих дисциплін. Далі було навчання в Інституті живопису, скульптури й архітектури імені Рєпіна в Ленінграді, на заочному відділенні.

Деякий час Іван Іванович працював старшим інспектором обласного відділу культури, а потім заступником директора з наукової роботи в Одеській державній картинній галереї (тепер це Художній музей), з 1966-го впродовж восьми років очолював Музей західного і східного мистецтва.

Як директор музею, Іван Козирод пережив реставрацію музейної споруди, запросив відомого реставратора Чуракова з Музею імені Пушкіна в москві, який відреставрував кілька полотен старих майстрів, зокрема Якоба Йорданса, пізніше — Франса Хальса. Тому ювілейну виставку влаштували саме тут, та й роботи такого високого рівня мають демонструватися не інакше, як у музейних залах.

Авторка — Ірен Адлер, фото Олександра Синельникова