З перших хвилин повномасштабного вторгнення росії українські Повітряні сили стали на захист своєї країни і зробили, здавалося б, неможливе — не дали агресору домогтися тотальної переваги в повітрі. На жаль, захисники українського неба зазнали серйозних втрат — особливо це стосується винищувальної та штурмової авіації.

Незважаючи на великий термін, що минув з початку бойових дій, ми дуже мало знаємо про бої в небі України. «Думська» вирішила виправити цю несправедливість і розповісти про деякі епізоди повітряної війни.

УДАРИ ПО АЕРОДРОМАХ

Численні російські спецслужби недооцінили бойові можливості та потенціал української авіації, а ракетні удари, завдані першого дня вторгнення літаками повітряно-космічних сил, наземними ракетними комплексами і кораблями по наших авіабазах, були, м'яко кажучи, не дуже точними.

Попадання припали в основному по диспетчерських вежах і складах паливно-мастильних матеріалів, практично не торкнувшись аеродромної інфраструктури та злітно-посадкових смуг. Літаки Повітряних сил ЗС України благополучно вийшли з-під удару та залишилися неушкодженими. Багато з них за сигналом тривоги перелетіли на другорядні аеродроми у західній та центральній частині України. Відомий також випадок із Су-27, який 24 лютого з повним озброєнням приземлився на румунській авіабазі Михайло Когелничану, що поряд із Констанцою.

Російські високоточні ракети влучили також у так звані «залізні ряди» літаків, які давно виведені з експлуатації. «Під роздачу» потрапили Л-39 на базах зберігання в Чугуєві, Міг-29 застарілого типу (9-12) в Івано-Франківську, старенькі Су-24 у Луцьку та в Білій Церкві та Су-25 у Кульбакиному. Всі ці цілі були просто металобрухтом, який не має з військової точки зору жодної цінності, але ворог випустив по них дорогі ракети.

ДІЇ ШТУРМОВОЇ АВІАЦІЇ

Найбільш запеклі повітряні битви у перші дні війни відбувалися у Київській, Харківській, Житомирській та Херсонській областях.

Вже 24 лютого українські штурмовики почали спалювати колони ворога на півдні. На Херсонщині інженерно-саперний батальйон російських нацистів намагався доставити до Дніпра обладнання для переправи, імовірно — кілька важких механізованих мостів типу 3М2. Пара штурмовиків Су-25М1 вирушила на завдання з метою знищити техніку окупантів.

Виявивши колону, літаки стали в «коло», почергово пікіруючи на ціль і застосовуючи некеровані реактивні снаряди (НУРСи). Після кількох атак один із штурмовиків був підбитий. Льотчик, не маючи запасу висоти, вирішив направити літак на ворожу колону. В останній момент на висоті близько 50 метрів він зміг катапультуватись, проте положення Су-25 у момент виходу крісла з кабіни не дало шансів на успішне приземлення. На жаль, молодий офіцер загинув. Другий штурмовик теж не повернувся із завдання. За даними «Думської», загинули льотчики 299-ої бригади тактичної авіації Олександр Щербаков та Андрій Антихович.

Через кілька годин у тому ж районі було збито ще один Су-25МК1, льотчик Олександр Жибров також загинув. Усі три герої нагороджені посмертно орденами Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

Наступного дня російські нацисти розпочали атаки на аеродром Гостомель (Київ Антонов-2), намагаючись захопити його. Противник масово застосовував гелікоптери, проти яких діяли українські МіГ-29, Су-24 та Су-25. Один із «граків» був збитий у момент штурмування бронетанкової колони на підступах до Гостомелю. У кабіні літака був полковник Геннадій Матуляк. Су-25М1 розбився 26 лютого в районі села Глібівка, приблизно за 24 км на північний схід від Гостомеля, пілот загинув.

За кілька днів Верховний надав йому звання Героя України посмертно.

«ПРИВИД КИЄВА»

На другий день війни у повітряному бою з переважаючими силами ворога загинув відомий український пілотажник полковник Олександр Оксанченко. Понад двадцять «сушок» ворога, які вилетіли з російських та білоруських аеродромів, атакували Харків. Їм протистояли сім українських літаків. Оксанченко пілотажем зміг відволікти на себе більшу частину ворожих стерв'ятників, полегшивши завдання решті учасників групи, але, на жаль, був збитий.

За кілька днів у бою над Кропивницьким у схожій ситуації уродженець Одеської області майор Степан Чобану на своєму Су-27 відвернув авіацію російських нацистів, давши виконати бойове завдання решті льотчиків своєї групи.

Обидва пілоти Оксанченко та Чобану стали героями України посмертно.

Треба сказати, що росіяни зазнавали у повітряних боях значно більших втрат. Українські льотчики виявляли чудеса кмітливості, заманюючи ворога до зон ураження ракетами українських ППО. У перші пару місяців винищувачі і підрозділи протиповітряної оборони збили близько сотні російських літальних апаратів. Після таких втрат літаки противника все рідше почали з'являтися над позиціями Сил оборони, а сьогодні вони зовсім відмовляються перетинати кордони України.

У перші ж дні війни народилася легенда про «Привид Києва» — льотчика-аса, який знищив відразу кілька десятків російських винищувачів. Пізніше стало зрозуміло, що це збірний образ льотчиків 40-ї бригади тактичної авіації, що базується на аеродромі Васильків під Києвом. Легенда мала чималий успіх – вороги почали боятися «Привида». Бригадні любителі живопису нанесли на носову частину кількох МІГ-29 бригади стилізоване зображення аса.

За свідченням наших авіаторів, класичні повітряні бої з маневровою складовою практично не застосовувалися, поступившись місцем далекому ракетному бою. Справді, навіщо входити в безпосередні зіткнення з супротивником, якщо на дальності близько 30-50 км запустити ракету? У разі промаху можна розвернутися та зробити повторний пуск.

Пілоти розповідають, що у всіх, хто сьогодні сідає у кабіни «мигів» та «су», є досвід ухилення від ворожих зенітних ракет та ракет класу «повітря-повітря». Є льотчики, які протягом одного бою кілька разів уникали ушкодження від такої зброї, був навіть неймовірний випадок, коли протягом одного бою один із українських соколів скинув із хвоста сім ворожих ракет!

«ХАРМИ» ПРОТИ С-300

Ще одним цікавим епізодом повітряної війни стало застосування українськими винищувачами американських протирадіолокаційних ракет AGM-88 HARM. Відомо, що інтегрувати НАТОвську ракету в авіоніку колишнього радянського винищувача зі «стрілочними» приладами вкрай складно. Проте українські інженери не без допомоги своїх заокеанських колег знайшли дуже просте та ефективне рішення, яке не торкається системи управління зброєю винищувачів.

За свідченням ізраїльського військового експерта Ігаля Левіна, ракети підвісили на спеціально спроектований для цієї мети пілон, у фюзеляжі літака розмістили додатковий акумулятор для живлення «харма», а в кабіну льотчика вивели індикатор спрацьовування датчика головки самонаведення та кнопку пуску ракети.

Перед вильотом літака на знищення ворожого радара технік підключає акумулятор, і головка наведення ракети відразу починає шукати джерело випромінювання. Коли літак входить у зону дії російського радара, у кабіні пілота спрацьовує датчик, який говорить про те, що голівка знайшла мету і можна натиснути кнопку пуску.

У такий спосіб із середини липня українськими льотчиками було знищено близько десятка російських радарів зенітно-ракетного комплексу С-300, завдяки чому наша авіація змогла впевненіше проводити операції зі штурмування живої сили та техніки ворога.

Незважаючи на відчутні втрати Повітряних сил у перші дні та тижні війни, Україна зуміла зберегти молоді льотні кадри, які навчилися воювати із ворогом. Російським нацистам не вдалося знищити українську авіацію та завоювати панування у небі. При цьому зведення генштабу росії з перших же днів рясніли брехливими заявами — через тиждень було заявлено, що, мовляв, українська авіація недієздатна, а через два місяці рахівники росії «назбивали» більше літаків, ніж було в Україні до початку війни.

В українських пілотів сьогодні найбільший досвід ведення повітряної війни у світі, але, на жаль, вони продовжують літати на застарілій техніці. Без переходу на літаки західного виробництва перемога у небі недосяжна. Що ж, сподіватимемося це все ж таки відбудеться.

Автор Сергій Смолєнцев, архівні фото автора