«Залізний капут», або Повернення сухопутних лінкорів: як війна в Україні воскрешає забуті бронетанкові концепції

Напередодні, під час рейду під Красногорівкою на Донеччині, окупанти явили світові залізного монстра — нове досягнення «кулібіних» з ворожих польових ремонтних майстерень, які надбудували на танку Т-72 величезний дах з листів катаного металу або бронеплит.

Ця машина моментально породила безліч жартів і знущань за свій дивний і неефективний на перший погляд зовнішній вигляд. Дійсно, конструкція, яку ворожі умільці поставили на свій танк, виходить за рамки класифікації вже звичних «мангалів». Це, скоріше, вже «бронесарай», або «труна на коліщатках», чи ще якесь кумедне визначення, що може спасти вам на думку.

До речі, незвичайний танк вижив у своєму першому бою й благополучно повернувся на свої позиції. Це сталося не завдяки його незвичайному захисту, йому просто пощастило, що українські снаряди лягали на достатній відстані, до того ж під час відбиття атаки підрозділи Сил оборони на цій ділянці фронту чомусь не використовували FPV-дрони. Ймовірно, їх придушили установки РЕБ на ворожій техніці. В іншому випадку вони б могли повною мірою випробувати бронезахист і виживаність цього дива техніки.

Розберемо те, що противники зробили зі своїм танком. Величезний дах покриває не тільки весь корпус танка, а й виходить за його межі спереду і ззаду. Це створює досить очевидні труднощі для екіпажу.

По-перше, величезна надбудова — це значне додаткове навантаження на двигун танка, який, як відомо, у старих Т-72 і так працює практично на межі передбачених виробником показників. У довгостроковій перспективі це призводитиме до прискореного вироблення машиногодин старої техніки і стане причиною її частих поломок.

По-друге, обізнаність екіпажу про поле бою навколо їхньої машини вельми обмежена, у командира і заряджаючого у башті залишається лише невеликий кут огляду попереду машини.

По-третє, для «башнерів» утруднений вихід з люків, тобто в разі прильоту по «сараю», вони, скоріше за все, залишаться поховані під його палаючими уламками.

Ну і по-четверте, найочевиднішим і найголовнішим недоліком цього винаходу є купірування головної переваги сучасного танка — можливості повертати вежу і, відповідно, вести вогонь на всі боки.

Але є й плюси.

«Сарай» створює під собою значний додатковий простір, гіпотетично захищений від прильотів дронів і осколків. Нещодавно мережу облетіло відео, на якому 24 окупанти рвалися в бій, стоячи на броні танка. Такі «дідівські» практики зумовлені дефіцитом бронетехніки, насамперед БТР і БМП. Бронедахи дадуть змогу росіянам з більшою ефективністю використовувати свої танки як важкі ерзац-БМП, саджаючи під навіс від десяти і більше піхотинців у повному обмундируванні.

Танковий десант — класика радянської військової школи. На фото бій біля Роздільної в Одеській області у квітні 1944 року. Але тоді не було дронів…

Також додатковий простір дозволяє перевозити більше корисного навантаження. Насамперед — монтувати різноманітні установки РЕБ для боротьби з українськими дронами.

Таким чином, танк перетворюється на такий собі гібрид штурмової гармати і десантної машини. І це вкотре наштовхує на аналогії з історією розвитку збройних сил столітньої давності.

Як я вже неодноразово писав раніше, сучасний стан фронту в Україні дуже схожий на перекопані траншеями і розбиті воронками поля битв Першої світової війни. В умовах безперервних штурмів добре укріплених посадок, ретельного маскування вогневих точок і бліндажів, використання солдатами непомітних «лисячих нір», штурмова гармата — незамінний інструмент будь-якої атаки.

За часів Першої світової, коли механізація армій перебувала ще на зародковому рівні, з-поміж артилеристів обирали добровольців, які нарівні з атакуючими шеренгами піхоти руками штовхали невеликі штурмові гармати та вогнем прямим наведенням придушували кулеметні точки супротивника.

Розрахунок німецької легкої піхотної гармати, Перша світова війна

До початку Другої світової артилеристів-штурмовиків вирішили пересадити в броньовані гусеничні машини. Так з'явилися самохідні штурмові гармати, найвідомішою з яких, мабуть, є німецький Sturmgeschütz (перекладається буквально як «штурмова гармата»).

Слід зазначити, що вже тоді такий тип озброєння суперечив впроваджуваній танковим новатором Гайнцом Гудеріаном стратегії моторизованого «блискавичного удару». В результаті суперечок і перетягувань ковдри німецькі генерали вирішили включити підрозділи «штурмгешутцей» у піхотні частини. І не прогадали. Ці машини протягом усієї війни виявилися справді багатофункціональною і смертельно небезпечною «паличкою-виручалочкою» на полі бою. Їх використовували як за прямим призначенням, так і для знищення бронетехніки супротивника, що було особливо цінним в умовах величезної чисельної переваги танків у Робітничо-селянської червоної армії і навіть у відомих гудеріанівських танкових проривах.

Sturmgeschütz (StuG III) з десантом на броні на вулиці Сталінграда

Таким чином, можливо, сучасне поле бою змусить армії, що воюють, повернутися до практик, які, здавалося б, були поховані ще в 60-ті роки ХХ століття, коли концепція маневреного і добре озброєного «єдиного танка» витіснила всілякі варіації важкої бронетехніки на задвірки історії.

Вірогідно, «бронесарай», що виїхав під Красногорівкою, — це лише перша ластівка, що віщує друге життя такого класу бронетехніки, як самохідні штурмові гармати. Для цього є всі передумови.

Такий різновид САУ набагато дешевший і простіший у виробництві, ніж танк, через те, що гармата в ньому встановлена в бронерубці, а не у башті, яка крутиться. Це насамперед знімає навантаження з виробничих ліній на бронетанкових заводах, потужностей яких у росії поки що не вистачає на масове виробництво танків.

Самохідки Су-122 у цеху «Уралмашзаводу». На передньому плані — Т-34. У машин однакове шасі

З огляду на велику кількість іржавих і небоєздатних танків на російських базах зберігання, з цієї ж причини, може бути з легкістю налагоджено процес їх модифікації в якісь САУ на танковому шасі.

Крім того, такі ерзац-машини можуть виготовлятися навіть в умовах польових ремонтних майстерень або в неглибокому тилу ворожих військ, на захоплених підприємствах південного сходу України.

Нагадаємо, що модернізація танків у важкі БМП або машини підтримки піхоти загалом уже давно не ноу-хау. Подібна практика вже використовується в ізраїльській армії, де колись на базі Т-54 і Т-55 створювали машини типу «Ахзаріт», а потім перетворювали старі «меркави» на бронетранспортери типу «Намер».

Важка БМП «Ахзаріт»

Важка БМП «Намер»

Українські умільці колись в кустарних умовах створили на базі Т-64 відомий зразок «Азовець», який потім навіть пішов у невелику серію машин, що брали участь у відбитті повномасштабного російського вторгнення.

Наш «Азовець»

Творці цих машин намагалися позбавити їх «танкової спадщини» і, щоб полегшити шассі, геть прибирали з нього башту й великокаліберну гармату, замість них встановлюючи рубки з кулеметами або автоматичними гарматами. Ймовірно, росіяни зробили наступний крок на цьому шляху еволюції (ну або деградації, як подивитися) і ще більше наблизили свій зразок до класичних штурмових гармат.

Слід розуміти, що загалом штурмові гармати — це специфічні машини, поява яких зумовлена або бідністю країни-виробника, або якоюсь кризою у виробництві нормальних танків, або ж специфічними завданнями, для вирішення яких потрібні саме такі машини. Як росія, так і Україна зараз перебувають у стані, який відповідає всім трьом перерахованим вище показникам.

Простий історичний приклад — у 1941-42 роках Радянський союз при загальному зниженні темпів виробництва танків, зумовленому окупацією частини територій і виробничих потужностей, евакуацією підприємств у далекий тил, різко нарощував виробництво нових моделей САУ, щоб компенсувати втрати в бронетанкових частинах.

Радянська «кризова» самохідка ЗІС-30, що випускалася малою серією під час оборони Москви

Російський «бронасарай» відкидає левову частку переваг сучасного танка — швидкість, маневреність, хорошу ситуаційну обізнаність. Замість цього вимальовується нова концепція бронемашини, головні переваги якої полягають у посиленому захисті, що необхідний для доставки піхоти до позицій супротивника, а потім використання важкої гармати для прикриття десанту.

Ідейний натхненник «бронесарая» — німецький танк А7V з десантом на броні на західному фронті Першої світової війни

І ще один — французький танк типу «Сен-Шамон» часів Першої світової. На даху добре видно люки для евакуації екіпажу, до якого входило аж вісім осіб

Це навіює асоціації з такими давно забутими типами бронетехніки, як «танки супроводу» та «крейсерські танки», які вважалися тупиковими гілками розвитку вже наприкінці 1930-х років. Вони з'явилися за часів Першої світової війни, до якої нам доводиться повертатися знову й знову, коли концепція використання танків базувалася взагалі на досвіді військово-морських сил, а технічні ентузіасти були зайняті фантазіями про сухопутні лінкори — неквапливих та невразливих для ворожого вогню броньованих велетнів, які домінували б на місячному ландшафті полів битв.

Фантазії про сухопутні лінкори столітньої давності. Але чим чорт не жартує…

P.S. В момент написання матеріалу з'явилося відео про нібито знищення гучного «бронесарая». Заявляється, що він стояв на рембазі в Донецьку, в яку прилетіли снаряди української артилерії. Наразі неможливо підтвердити, що противник втратив саме цю машину.

Автор — Микола Яковенко