Полудень. Липень. Одеса. Тропічні повітряні маси з братньої Африки.

Пекуче повітря прилипло до розпеченої бруківки історичного центру і змушує містян і туристів переповзати на непарний бік вулиць, де в першій половині дня ще можна застати рятівну тінь.

Голуби плескаються у фонтанах. Дворові коти плавляться в тіні, ліниво поглядаючи на нахабних горобців, що окупували мисочки з водою, які жалісливі одесити виставляють під дерева (їх не так багато, як хотілося б, але зараз не про це).

Відчуття, ніби все місто засунули в духовку. Душно. Липко. У Міському саду за право зайняти лавку під тінню ледь не б'ються. На пам'ятнику 12-му стільцю, відполірованому до блиску сотнями тисяч туристичних сідниць, можна смажити яєчню, а від носа Утьосова — прикурювати, хай вибачать нам шанувальники маестро.

Під вікнами ресторанів гримлять генератори, викидаючи в навколишнє середовище додаткові калорії (і це ми не про стрункість, а про тепло). Кав'ярні вже давно змінили асортимент на користь крижаних напоїв і морозива.

Одеситки засмаглі, трохи втомлені, млосні й красиві. Гарячий степовий вітер заграє з їхнім волоссям і норовить ширше відчинити розрізи на сукнях. У моді крислаті солом'яні капелюхи, величезні сонячні окуляри та прозорі стаканчики з льодом, заповнені чимось ігристим.

Море — єдине місце, де ще є шанси врятуватися від спеки. Пляжі, що відкриті, що закриті, насилу вміщають усіх охочих. Парасольки — нарозхват. На пірсах шикуються черги з охочих пірнути в прохолоду, піднімаючи бризки й розполохуючи зграйки безіменних рибок. У воді людей — ніде морській міні спливти.

Одеса живе і радіє літу, попри обстріли та повітряні тривоги. Живе і приймає гостей, завдяки самовідданим діям українських захисників на передовій. Як каже наша колега Юлія Городецька: «Х… вам, а не Одесу».

Автор — Олександр Гіманов