«Зелений» секретар Одеської міськради проти вступу України до НАТО до переможного завершення війни: що не так у його заявах? (коментар)

Проти вступу України до Північноатлантичного Альянсу до переможного завершення війни виступив секретар Одеської міськради, представник партії «Слуга народу», екс-ректор національного університету імені Мечникова та видатний учений-міжнародник Ігор Коваль.

Таку думку доктор політичних наук висловив в ефірі програми World Policy Review на «Сьомому каналі».

Депутат коментував слова колишнього спецпредставника держдепартаменту США Курта Волкера, сказані ним під час нещодавніх відвідин Одеси. Американський дипломат не виключив, що нашу країну можуть прийняти в НАТО до перемоги, і навів приклад повоєнної Німеччини, східна частина якої на момент вступу західної до Альянсу була під контролем СРСР. При цьому Волкер вважає, що в разі приєднання до НАТО Україна матиме право звільняти свої території.

За словами Коваля, аналогії з ФРН, яка стала членом Альянсу 1952 року, некоректні.

«На той момент часу вже склалося де-факто (насправді, й де-юре, але про це пізніше, — Ред.) дві незалежні держави — Федеративна Республіка Німеччина і Німецька Демократична Республіка. Виникла проблема двох Німеччин. Обидві країни були під окупаційними режимами: під американо-франко-британським — ФРН і радянським — НДР. І звичайно, для нас це найголовніше, некоректність цієї пропозиції полягає в тому, що вступ частини України, яка не під окупацією з боку рф, закріплює, напевно, на десятиліття реальний поділ нашої країни. Це фіксація того, що частина країни буде розвиватися разом з ЄС і НАТО, це добре для цієї частини країни, вона буде під парасолькою безпеки НАТО, але це розділ країни. Ми втрачаємо приблизно одну п'яту, 20% території нашої країни».

На думку «слуги народу», щойно Україна вступить до Альянсу, вона втратить суб'єктність: мовляв, визначальними стануть відносини НАТО з рф, а «НАТО не хоче вступати в прямий конфлікт».

«Ми отримаємо легітимізацію псевдо-України з боку РФ і усічену Україну з нашого боку. Ми не повинні піддаватися на це», — сказав він.

Врегулювання, впевнений доктор політичних наук Коваль, може бути тільки глобальним, з обов'язковою участю Китайської Народної Республіки.

«Надзвичайно важливо, щоб Китай був залучений у цю ситуацію, — підкреслив секретар міськради. — Добре це чи погано для когось, без певної участі Китаю проблему вирішити неможливо. Китай зараз важливий як елемент тиску на Москву, і ми маємо працювати над цим, даючи йому аргументи. І важливий для того, щоб виробляти глобальну структуру безпеки після закінчення цієї війни. У чому зацікавлені ми, Європа і, загалом, США. Зараз триває процес втягування Китаю в цю ситуацію, ознайомлення його з нашою позицією, яка пов'язана з відновленням територіальної цілісності та необхідністю звільнення окупованих територій».

Політик також наполягає, що після війни необхідно створити стратегічну демілітаризовану зону завширшки щонайменше 300 км, а також скоротити збройні сили, причому зробити це має не тільки країна-агресор, а й Україна, а також решта східноєвропейських країн, зокрема чомусь Молдова (в якої, як відомо, величезні армія та флот з авіаносцями).

«Має бути вивезено важке озброєння, великі збройні сили сторін. Це стосуватиметься не тільки України і Росії, а й Білорусі, Молдови, східноєвропейських держав, що входять до НАТО. Обмеження збройних сил між НАТО і рф. Тільки комплекс таких заходів може привести до реальної стабілізації, до створення нової світової та європейської архітектури безпеки», — сказав представник президентської партії.

Зазначимо, що запитання Ігорю Ковалю журналістка ставила українською, проте депутат, учений-міжнародник, який чудово володіє кількома мовами, вперто відповідав російською.

І від редакції. Некоректним є якраз доктор Коваль. На момент вступу ФРН до НАТО жодна західна країна, крім Фінляндії (яку змусили це зробити), не визнавала Німецьку Демократичну Республіку. Основний закон Федеративної Республіки включав до кордонів держави всі німецькі землі, хоча й застерігав, що стосовно земель, які перебували під радянським контролем, він набере чинності тільки після їхнього приєднання. І ця норма діяла до об'єднання країни.

Одна одну обидві німецькі республіки визнали тільки 1972 року, а наступного їх прийняли в ООН, при цьому 23-тя стаття конституції ФРН продовжувала діяти.

Іншими словами, «легітимізація розколу», як висловився пан Коваль, у випадку з Німеччиною, якщо і сталася, то лише через двадцять років після приєднання ФРН до Північноатлантичного Альянсу.

Українська ситуація, й справді, несхожа на те, що відбувалося з Німеччиною після Другої світової війни. По-перше, ми не зазнали поразки і не розділені країнами-переможницями на частини, «двох Україн» немає навіть із погляду рф: вона інкорпорувала захоплені шматки окремо до свого складу, дописавши їх у свою конституцію. Хоча, до речі, цілком могла створити альтернативну Україну — це був би сильний хід, але Москва панічно боїться самої назви нашої країни (створення більшовиками УРСР визнано Путіним стратегічною помилкою) і давно взяла курс на повну ліквідацію української політичної нації.

Переважна більшість держав-членів ООН і всі країни, що входять до НАТО, визнають Україну в кордонах 1991 року і не мають наміру відступати від цієї позиції. Яким же чином приєднання нашої країни до Альянсу змінить їхню думку?

По-друге, участь у НАТО ще нікому не заважала проводити власні війни, зокрема покликані відновити територіальну цілісність або відстояти таку. Греція рубалася з Туреччиною (два члени Альянсу, на секунду), Британія — з Аргентиною, Франція наводила «конституційний порядок» в Алжирі, Португалію боляче били в Індії та Африці. Інша річ, що в таких випадках не застосовували п'яту статтю статуту союзу (який передбачає, що напад на одного учасника НАТО є нападом на НАТО загалом і спричиняє відповідь з боку всіх членів Альянсу). Взагалі, п'яту статтю за всю історію застосовували лише раз - після 11 вересня 2001 року.

Тобто жодного закріплення, «легітимізації» втрати частини території Україною в разі її вступу до НАТО до закінчення війни з Росією не буде, це неможливо. Шановний доктор політичних наук просто лякає телеглядачів, використовуючи нехитрий риторичний прийом, відомий як підміна аргументу: адже Волкер не говорив, що німецький повоєнний кейс може бути застосований для України як дорожня карта. Він просто констатував, що наявність окупованої території — не перешкода для того, щоб країна стала членом НАТО. Ба більше, Коваль ще й неправду сказав: 1952 року ФРН уже не була окупованою територією: «Тризонію» скасували в момент проголошення республіки, яка, повторюю, обумовила у своїй конституції, що має право на всі німецькі землі. НДР, до речі, формально теж не вважалася окупованою — але в очах Заходу (і де-факто) залишалася такою до 1990 року. А може, Ігор Миколайович вважає підтримку України Заходом варіантом окупації або зовнішнього контролю, погоджуючись із першими особами рф? Утім, прямо він про це не говорить, за що, звісно ж, велике спасибі.

Ну і важливий момент: зверніть увагу на постійні реверанси секретаря Одеської міськради в бік Китайської Народної Республіки, яка фактично є союзником рф.

Загалом, дуже дивна у нього позиція. Сподіваємося, вона не відображає думку всієї партії Володимира Зеленського і самого президента.

Автор — Віктор Босняк