Уродженець Володимира Волинської області та випускник історичного факультету Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова Олег Яцук пов'язав свій науковий шлях з археометрією — складною допоміжною історичною дисципліною, яка допомагає визначити вік, технологію виготовлення і походження археологічних знахідок фізико-хімічними методами.

Величезні таблиці даних, надскладне сучасне обладнання та нескінченні формули — комусь подібне заняття може видатися нудним, якщо не знати, що об'єктом досліджень українського вченого стали одні з найпопулярніших прикрас бронзового і залізного віків — скляні намиста.

Ви не помилилися: вивчаючи аксесуари античних модниць, Олег Яцук допомагає своїм колегам-археологам, працівникам провідних європейських музеїв підтверджувати одні та спростовувати інші гіпотези, що стосуються історії всього Середземномор'я.

Цієї осені наукову статтю українця опублікували в журналі Journal of Archaeological Science: Reports, партнерському виданні одного з провідних профільних журналів у світі Journal of Archaeological Science. «Думская» поспілкувалася з випускником одеського істфаку.  

«Я люблю зазирати в минуле, напевно, на мене вплинуло моє рідне місто, — каже науковець. — Неможливо народитися у Володимирі й не любити історію. Але, разом з тим, я не люблю цю історію писати, інтерпретувати. Для мене це не найкомфортніше заняття. Нехай цим займаються ті, хто вірить своїм інтерпретаціям. Мені набагато цікавіше працювати з таблицями хімічних елементів і складним обладнанням, розуміти, як воно працює, де ліміт того, що може сказати той чи інший аналіз».

Після чотирьох курсів Одеського університету Олег вирішив отримати диплом магістра в одному з європейських вишів і, завдяки програмі обміну, продовжив навчання в португальському університеті міста Евора. Там уперше випускник істфаку зміг на практиці застосувати свої методи.

Разом з одеським археологом Анжелікою Колесніченко Олег підтвердив гіпотезу, висунуту в середині 1970-х років Анатолієм Островерховим, що в Ягорлицькому поселенні (розташоване на тимчасово окупованій території Херсонської області) — унікальному античному ремісничому центрі, виробляли власне скло для обміну з племенами, які населяли причорноморські степи.

«Нам уперше вдалося провести детальний хімічний аналіз фрагментів намиста, знайдених у Ягорлику, і зразків локального піску. Виявилося, що грецькі майстри не лише виготовляли прикраси з імпортного левантського скла, а й варили власне, з місцевої сировини, — розповідає Олег. — Цей скляний завод виробляв свої фірмові намиста, настільки модні, що їх знаходили навіть на території сучасної Польщі. Це були доволі прості за формою прикраси, різного ступеня прозорості, найпопулярніші кольори: жовті, блакитні, сині, навіть рідкісні на той момент фіолетові».

Коли українець закінчив магістратуру, його дослідженнями зацікавилися в університеті Турина, Науковець отримав грант Марії Склодовської-Кюрі та під керівництвом професорки Моніки Гульміні заснував проєкт INGOT EL з вивчення походження та технології скла на етруських землях. Стародавня культура відігравала ключову роль на торговельній карті Середземномор'я в ранньому залізному віці. Саме етруски подарували Риму основи зодчества, вплинули на похоронний обряд, навіть гладіаторські бої вигадали ці люди, щодо походження яких досі точаться запеклі суперечки.  

Наразі українець та його команда співпрацюють із провідними музеями Італії, зокрема Національним етруським музеєм Villa Giulia та доісторичним етнографічним музеєм «Луїджі Пігоріні» в Римі, вивчають артефакти, знайдені в різні періоди в регіоні навколо Вічного міста.

«У залізну добу посуд і прикраси стали виготовляти частіше, — розповідає вчений. — Усі ці види артефактів часто знаходять у похованнях, однак, на відміну від посуду, намиста найчастіше ніхто уважно не вивчає. У більшості публікацій просто згадують: знайшли дванадцять бус чи п'ять, але не розповідають, які вони, з якого скла, якого розміру, форми, кольору. Ми робимо їх облік, проводимо детальний фізико-хімічний аналіз і надаємо їм значення в контексті раннього залізного віку. Деякі зразки музеї надсилають нам у лабораторію, деякі (особливо цінні) ми вивчаємо зі своїм портативним обладнанням на місці».

Учений порівнює роботу своєї команди з роботою героїв криміналістичної лабораторії в американському серіалі «C.S.I.: Місце злочину».

«Моя праця нагадує мені цей фільм, — зізнається Олег. — Я не досліджую місця злочинів, але будь-яка археологічна знахідка за правильного вивчення може допомогти «розкрити справу» і дати уявлення про повсякденне життя людей, які жили в минулому, їхні навички та досягнення в галузі технологій. Хитрість полягає в тому, щоб «розпитувати» їх правильним чином».

«Скло — дуже цікавий матеріал з хімічного погляду, — продовжує дослідник. — З ним складніше, бо воно аморфне і всі наукові методи, пов'язані з кристалічною структурою, до нього не підходять, тому це серйозний челендж, знайти способи його вивчення. Крім того, намисто дозволяє мені використовувати статистичні методи для роботи з даними».

Як ми вже писали, цієї осені наукову статтю одеського історика опублікували в додатку до провідного археологічного профільного журналу. В основу статті лягли дослідження одних із найпопулярніших бус, що зустрічаються в багатьох похованнях у Південній Етрурії та Лаціумі.

Прикраси підтвердили, що, починаючи з дев'ятого століття до н. е., торговельні шляхи, практично знищені після колапсу бронзової доби, почали динамічно відновлюватися, а італійські модниці знову отримали можливість доповнювати свій образ ефектними аксесуарами, створеними з єгипетської сировини ремісниками далекої Месопотамії.

«Ми взяли одне з наймодніших на той час намист, блакитне з білими кружальцями, так званими оченятами, і припустили, що його вироблено на Близькому Сході, — розповідає вчений. — Проаналізували їх неінвазивними методами і підтвердили, що вони частково створені з єгипетської сировини, кобальту і соди, найімовірніше, в Месопотамії, в Німруді. Тобто це була складна виробничо-торгова мережа, яка охоплювала все Середземномор'я, і землі західно-центральної Італії були включені в цю мережу, мабуть, з IX століття до н.е.».

Вчений зізнається, що, крім іншого, його дослідження допомагають розібратися, як змінювався модний світ стародавньої Італії під впливом пожвавлення торгівлі з Близьким Сходом.

«Існує певна межа того, як можна інтерпретувати матеріали, знайдені під час розкопок, — пояснює дослідник. — Археометрія дає змогу зрушити цю межу. На початку залізної доби пожвавився зв'язок зі східним Середземномор'ям: територіями Греції, Леванту, Малої Азії, і це позначилося на всій культурі, зокрема й на моді».

Наразі наукова група досліджує артефакти, знайдені в так званій гробниці Сардинських бронзових статуеток, на території загадкового етруського міста Вульчі, що на західному узбережжі Апеннінського півострова.

Вченим вдалося підтвердити гіпотезу про те, що одна з прикрас, що належала знатній аристократці (за іншою версією, жриці), була виготовлена щонайменше за сто років до її смерті.

«Це намисто з'явилося на світ ще в бронзову добу, — каже Олег. — Технологію їхнього виробництва було втрачено, у моду ввійшли зовсім інші прикраси, створені за іншими технологіями, проте саме це намисто якимось чином опинилося в гробниці в пізньому дев'ятому столітті. Що це було: сімейна реліквія, яку передавали з покоління в покоління впродовж ста чи навіть двохсот років, чи намисто використовували під час ритуальних обрядів упродовж кількох століть, розбиратимуться археологи».

Крім того, за його словами, серед знайденого намиста було виявлено екземпляри, що могли бути виготовлені локально на італійських землях — можливо, це свідчення наявності ще однієї розвиненої індустрії в центральній Італії того часу.

«Зараз загальноприйнято, що все скло залізної доби виготовлялося в Леванті та Єгипті, а локальної продукції в Італії не було аж до римських віків, — пояснює вчений. — Знайти невеликі локальні майстерні, з археологічної точки зору — велика удача, це дуже складно. А наші методи дають змогу локалізувати продукцію і, як у цьому випадку, підтвердити її «вітчизняність».

Одночасно Олег Яцко бере участь у двох проєктах із харківськими та запорізькими колегами, які продовжують працювати після початку повномасштабного вторгнення росії.

Автор — Олександр Гіманов