За законами вестерну: одеський театр показав виставу про кров, гроші та секс  

Трапляються в житті театрала моменти, коли перед очима ідеальна вистава, всі причетні перевершили себе, нема до чого домахатися (закреслено) прискіпатися, з нетерпінням чекаєш кінця антракту, а фінал сприймаєш із сумом, бо ж свято скінчилося… Саме такий шедевр створив Одеський академічний український музично-драматичний театр імені Василя Василька.

«Карпатський вестерн» охарактеризований режисером Максимом Голенком як неймовірна історія про кохання, зраду і смерть, додамо, що кров, гроші та секс живлять інтригу.

Авторська група «Піратська бухта» (Олександр Набока, Олексій Буратинський, Богдан Циганок, Роман Маров) створила надзвичайно соковитий текст, який актори засвоїли, немов від народження знали всі діалектні слова. Наприклад, «цімбор» (друг, приятель) або «зґарда» (статусна шийна прикраса з монет).

Оскільки герої змагаються не лише за серце красуні, а й за лісопилку, художниця Юлія Заулична запропонувала дуже вдале рішення існування «на дошках»: згори звисають тесини, до зали перекинуті дошки, актори балансують на балясинах. Час від часу різні режисери та сценографи експериментують, створюючи дерев’яний світ, що диктує людям спосіб пересування та взагалі існування. Адже в Карпатах первісне дерево, людина вже до нього пристосовується. От і пластичне рішення Павла Івлюшкіна виростає з цього кореня.

Карколомна вистава у прямому сенсі цього слова, але ж виконавці пурхають по цим цуркам-гілкам, наче призвичаєні до того горобчики. Але й у цьому лісі трапляються непередбачені речі, як от з володарем лісопилки Клімпушем (заслужений артист України Ігор Геращенко), коли він отримує смерекою в лоба. Ще й не встигне охолонути тіло, як старший син Василь (Марк Дробот) вже напинає на себе батькового червоного кожуха…

Його запальний молодший брат Янчо (Дмитро Усов), аби відстояти право на шлюб із Марічкою (чарівна Тамара Лукаш показує метаморфози своєї героїні, яка іноді здається невинним ягнятком, а почасти – небезпечною вовчицею), їде на заробітки до «Гамерики». Відомо, що у американських вестернах дія відбувається переважно в західних штатах. Пенсильванія, куди потрапив Янчо, до них не належить, а глядача туди й не запрошують, він буде слідкувати за подіями та типажами Західної України. Янчо привезе з мандрів екзотичного цимбора, індіанця Ворона (Боже, ти почув молитви критика, Володимира Гладкого таки роздягають у кожній виставі!), і це вже натяк на жанр істерну, де глядацькі симпатії на боці поневоленого корінного населення.

В цій історії, окрім Янчо й Ворона, хороших нема. Всі жахливі, але кожний – особистість, і в кожного своя правда. Так, підступна мачуха Марічки, одинока старіюча красуня Лопаха (Римма Зюбіна, на щастя, працює тепер в Одесі), все ще переживає давню любовну драму. Лише вона бачить привид Клімпуша, якому з викликом повідомляє: «ще не померла». Розкішний Злидень (Олександр Самусенко), ватажок банди, досконала машина для вбивства, має чим дорікнути суспільству, доля теслі не влаштувала, і замість дерева він шматує людські тіла, озираючись на щось на кшталт «понять». Ласий до молоденьких хлопчиків Піп (Денис Пасєчний) має в анамнезі таку пригоду, що не дай Боже… До речі, малого Давідика грає дівчина, Анастасія Матусевич, і не здогадатися про це, якщо не прочитати програмку.

Жевжикуваті мадяри, тато й син, поштар Фекета (Павло Чірва) та писарчук

Лайош, який на цісарській службі вже став Людовіком та мріє жити у Відні (Єгор Карельський), позбавлені бекграунду, що примушував би зрозуміти та хоча б частково пробачити їхні підлі вчинки. Але це не означає, що за ними нецікаво слідкувати. Навпаки! Весь час дію коментують піснями різних карпатських народів три неймовірно прекрасні, волелюбні та гарячі Нявки (Ірина Бесараб, Богданна Шуманська, Марія Буймович). Живе музичне оформлення Вадима Бессараба та його оркестру ллється органічно, без перешкод, кожна пісня – від душі, від серця.

Людина в цьому світі хоче жити вільно й красиво, немов те дерево, не маючи над собою володаря з пилкою та топірцем, не потребуючи папірців, що звуться грошима (навіть непристойно жадібний Лайош розкидатиметься купюрами у фіналі, це буде грошовий дощ, який не допоможе жодному герою). Та життя має свої закони, нещадні як до дерев, так і до людей. Може, новому поколінню, що народиться від Ворона та аж трьох гуцулок, поталанить більше? І колись не буде в цьому краю ні грабунків, ні зґвалтувань, ні тортурів кривавих, ні вбивств? Надія є завжди…

Наступний показ «Карпатського вестерну» відбудеться 26 березня, якраз напередодні Міжнародного Дня театру. Не відмовте собі у шансі отримати незабутнє враження.

Авторка — Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва