Янголи волю звуть Україна! Ціна незалежності та сенси нашої боротьби (колонка редакції)

Вісім років тому, коли Україна відзначала чергову річницю проголошення Незалежності, ми написали в такій же «вітальній» колонці, що це найстрашніше 24 серпня за всю нову історію нашої країни. Вже стогнав під п'ятою окупантів Крим, полихав схід, російські війська почали відкрите, не гібридне вторгнення на Донбас, що призвело до іловайської трагедії. Воїни, які щойно крокували в парадних розрахунках Хрещатиком, вирушали у складі маршових частин на фронт. Багато хто з них загинув…

Нам здавалося, що гірше не може бути, що найстрашніше — ось воно, розгортається на наших очах. Чи могли ми припустити, що це були лише квіточки, а справжні криваві «ягідки» чекають на українську націю в майбутньому? На жаль, ніхто з нас не провидець.

І ось почався фатальний 2022 рік, і росія розгорнула проти України вже повномасштабну війну, таку, яку Європа не бачила з часів Другої світової… Шість моторошних місяців триває бійня, яка забрала десятки тисяч життів, і кінця їй не видно. Випробування лише починаються.

І все ж таки Україна вистояла і продовжує боротися, оплачуючи свою свободу кров'ю синів та дочок. На жаль, незалежність не дістається задарма. І ми, мабуть, неабияк заборгували за неї з 1991 року.

Знаємо, що це слабка втіха, але ворог теж платить страшну ціну за віроломство і жорстокість. Все нові й нові батальйони росіян перемелюються на сході та півдні, все нові та нові склади з боєприпасами та паливом, все нові командні пункти злітають у повітря; все нові й нові труни з «вантажем 200» (тих, кого вдалося зібрати полями) вирушають у міста й села величезної недоімперії; дедалі частіше лунають «бавовни» у колись мирних російських регіонах; все гірше почувається економіка країни-агресора.

Хвалений російський флот, предмет особливої гордості московського царя, відігнаний від українських берегів, зазнав страшних втрат і здатний тепер лише зрідка обстрілювати нас ракетами, запас яких тане. Залишається під прикриттям берегових систем ППО та здригається від кожного стороннього звуку — раптом летить страшний «Нептун» чи підступний «Байрактар»?! Росіяни, які понаїхали до захопленого Криму позасмагати і поплескатися у вкраденому морі, з жахом втікають, створюючи дикі пробки на Керченському мосту.

Українці виявилися неймовірно стійким народом, зубастим, здатним до феноменальної самоорганізації та справжньої мобілізації у критичний момент. Що там говорити, якщо навіть президент Володимир Зеленський, який був класичним «малорос vulgaris» у найгіршому варіанті, а коли смажений півень клюнув у відоме місце, раптом вибухнув, перетворившись на злого бандерівця? Мабуть, це записане на підкірці.

Почитаєш російських пропагандистів, так страшніше за українців взагалі нації немає. Є навіть величезний лонгрід, який розповідає, чому СБУ — справжня спадкоємиця радянського КДБ, а їхній ФСБ — бліда тінь оного.

Так, ми страшні! Ми сильні! Хоча, звичайно, все це виключно тому, що ми боремося за своє життя, за право існувати на своїй землі, а вони — гидкі розбійники, що залізли в чужий дім. Злочинець, як не парадоксально, завжди боїться більше, ніж жертва, що опирається, тому й більш жорстокий: жорстокість — зворотний бік боягузтва.

Але давайте в цей важливий день не забувати і про ще один важливий момент. За що борються українці? Незалежність — це добре, але сама по собі незалежність не означає справжньої свободи. Ні, Україна бореться передусім за цінності, однією з яких, фундаментальною, є демократія.

За неї боротьба розгортається як на фронтах, так і глибоко в тилу. На жаль, перемог тут менше, ніж на передовій.

Демократія, як відомо – не стан, а процес. Це означає, що за права слід боротися постійно. І йдеться не лише про щось глобальне на кшталт виборів, а й про дрібниці. На жаль, повномасштабна війна подарувала посадовцям усіх, вибачте, мастей відмінний привід для звуження прав громадян у різних сферах. Ми вже писали про «антиалкогольні» рейди поліції по одеських торгових точках у дні, коли діяв сухий закон – з безпідставною конфіскацією товару (який так і не був ні повернутий власникам, ні вилучений на користь держави, а просто розчинився у «правоохоронних» засіках) . Про закриття органами влади суспільно важливої інформації, яка аж ніяк не може допомогти ворогові – від ПІБ депутатів місцевих рад та відомостей про податки та збори до кадастрових даних. Про вельми сумнівну практику роздачі повісток порушникам встановлених військовою владою заборон – скажімо, пляжникам.

Багато в чому це пов'язано з тим, що чинні закони та підзаконні акти, які регламентують режим воєнного часу, писалися тоді, коли ніхто навіть у страшному сні не міг припустити, що вони будуть потрібні. Вони мають величезну кількість прогалин і нестиковок. А правовий вакуум, як відомо, породжує свавілля. Чим і користуються несумлінні громадяни, наділені повноваженнями, а часто і люди, які таких повноважень не мають.  

Навіть у найбезпечніших, з військової точки зору, регіонах країни стало звичайним явищем «право автомата», коли озброєний АК «тероборонівець» у пляжних капцях, не приховуючи свого щастя від того, що засмагає на курорті, а не в окопах Херсонщини, поводиться ніби Бог, присвоюючи функції контррозвідки.

Яскравий приклад: нещодавнє затримання на одному з блокпостів біля Затоки фронтового та кримінального кореспондента «Думської» Георгія Ак-Мурзи. Він провів деякий час без телефону і був змушений відповідати на питання сумнівних осіб, які явно плохо володіють зброєю.

Пізніше, коли після втручання вищих сил нашого співробітника відпустили, з'ясувалося, що вояки діяли не з власної волі: ця бригада ТрО має справжні проскрипційні списки журналістів — працівників пера велено не просто не пускати, а максимально залякувати. Чи це не свавілля? І що буде далі?

Зрозуміло, перегин, але перегини потрібно випрямляти. Хвороби слід лікувати на ранніх стадіях, не запускаючи. Дуже хочеться сподіватися, що Україна, перебуваючи на роздоріжжі, створеному великою війною, вибере вірний поворот.

Якщо не свобода, то за що ми боремося?

В однієї нашої співачки є гарні слова: «Янголи волю звуть Україна!»

Знаєте, Україна варта, щоби за неї боротися!

Слава Україні! Слава і вічна пам'ять героям! Зі святом, браття та сестри!

Автор — редакція «Думської»