Вибори в Туреччині: чи можна вважати Ердогана проросійським політиком?

Журналіст Андрій Бочкарьов, який постійно проживає в Туреччині, спеціально для «Думської» аналізує проміжні підсумки президентських виборів у цій країні.

Від того, чи збереже свій пост чинний голова держави Ердоган, залежить дуже багато чого, зокрема на міжнародній арені. Уважно стежать за виборчим процесом і на протилежному березі Чорного моря, зокрема в Україні.

Після повного підрахунку голосів стало зрозуміло, що буде другий тур. В українських пабліках розгорілися дискусії, який кандидат вигідніший для України — Ердоган чи Киличдароглу. Багато хто навіть добалакався до того, що став називати чинного президента Туреччини «проросійським».

Спробуємо розібратися, чи так це насправді. Автор цих рядків пов'язаний із Туреччиною понад двадцять років. Сюди я приїхав ще за часів Еджевіта (Мустафа Бюлент Еджевіт, — неодноразовий прем'єр-міністр з 1974 року до 2002-го, — Ред.) і пам'ятаю, як усе починалося. А прем'єрство Реджепа Таїпа Ердогана почалося з того, що він відмовився купувати газ у росії через «Блакитний потік» (газопровід по дну Чорного моря від Новоросійська до Самсуна). У цей проєкт рф вклала 3,3 мільярда доларів. Передбачалося, що Туреччина купуватиме газ, який надходитиме газопроводом, в обсязі 16 мільярдів кубометрів на рік.

Однак молодого тоді прем'єр-міністра Туреччини не влаштували умови договору, підписаного 1997 року тодішнім міністром енергетики Месудом Йилмазом. Його відсторонили від посади і він потрапив під слідство за підозрою в отриманні хабаря від «Газпрому». Трохи нагадує українську історію, чи не так? «Блакитний потік» став майже на чотири роки. путіну довелося йти на поступки, і повторний запуск відбувся тільки 2003 року.

Коли росія запропонувала побудувати другий газопровід під назвою «Турецький потік», Ердоган зрозумів, що для москви це політичний проєкт і знову обіграв «дорогих партнерів». Грубо кажучи, він дав згоду, а коли російська сторона побудувала свою частину, заявив, що Туреччині особливо другий газопровід не потрібен. І якщо росія хоче будувати, то нехай будує, але на більш жорстких умовах. Переговори тривали два роки. «Газпром» пішов на поступки, і все одно щонайменше раз на рік у ЗМІ з'являлися заголовки на кшталт «Туреччина відмовляється від російського газу». І насправді вона постійною загрозою відмови змушувала знижувати ціни.

2003 року, після Революції троянд у Грузії, коли проросійський князьок Аслан Абашидзе спробував відокремити Аджарію від Грузії (теж щось нагадує), Туреччина підтримала Саакашвілі, який відновив суверенітет Тбілісі над бунтівною територією, і допомогла виперти звідти російську військову базу, якій протегував Абашидзе.

У 2012 році турецькі винищувачі примусили до посадки сирійський літак із росіянами на борту, який, імовірно, перевозив зброю для армії режиму Асада. За інформацією турецьких ЗМІ, на борту літака під час обшуку виявили комунікаційне обладнання, радіоприймачі та станції активних перешкод. Військовий вантаж вилучили, після чого літаку дозволили продовжити рейс. Ця подія викликала істерику в російській пресі, на яку, втім, у Туреччині уваги не звернули.

У жовтні 2015 року турецькі винищувачі збили російський безпілотник, який порушив кордон з боку Сирії. Щоправда, військове відомство росії заперечувало, що це був їхній апарат, але тоді Ердоган попередив: чиї б вони не були, всі літальні апарати, що порушують повітряний простір Туреччини, будуть збиті. До цього, у 2013-2014 роках, турецькі винищувачі знищили сирійський МіГ-23 і вертоліт Мі-17.

Мабуть, російські генерали жодного уроку з цієї історії не винесли або ж забули донести до льотчиків, але вже за кілька тижнів повітряний простір Туреччини порушив бомбардувальник Су-24 і, звісно, був збитий турецьким винищувачем. Один льотчик загинув, іншого евакуювали, причому під час евакуації втратили пілота гелікоптера й сам гелікоптер. Як зазвичай. Те, як поводилася російська сторона, назвати істерикою важко, це були справжні напади сказу. Про Ердогана складали брудні вірші, кричали, що «не відбудетеся помідорами», але коли Туреччина у відповідь на санкції попередила, що може відмовитися від російського газу, запал вщух. путін сам прилетів до Ердогана, про щось домовився. При цьому турецький президент не вибачився навіть. Він сказав на адресу сім'ї загиблого льотчика буквально «kusurabakmasın» — «нехай вони не ображаються». Мовляв, робота у нас така — збивати російські літаки.

Протистояння Туреччини і росії в Сирії та Лівії теж не можна назвати проросійською політикою. Турецький спецназ знищив у цих країнах не одну сотню російських найманців.

Після початку повномасштабного вторгнення в Україну Туреччина закрила протоки для військових суден вперше в історії. Це сильно ускладнило дії агресора. Саме турецькі «байрактари», поставлені Україні, багато в чому визначили перебіг бойових дій у перші тижні та місяці великої війни.

На думку політолога Андрія Піонтковського, у той час, коли Захід і США виявляли стриманість, Туреччина була єдиним справжнім союзником України.

Це всього лише невеликий список антиросійських (хоча насправді просто вигідних Туреччині, яка завжди переслідує лише власні інтереси) заходів. Ердоган вирізняється своїм умінням маніпулювати росією і використовувати її амбіції для своєї користі. Той самий Піонтковський назвав його «альфа-самцем» у стосунках із путіним.

Щодо другого кандидата, Ахмета Киличдароглу, то він пропонує запровадити жорсткіші санкції проти росії. Але зовсім не відомо, чи здійснить він це на ділі. Політики від Республіканської народної партії завжди вирізнялися популізмом. Однак у нього є плюс — він має намір проводити прозахідну політику і розв'язати питання з сирійськими біженцями.

Хай там як не, незрозуміло чому, росіяни так вболівають за Ердогана. Можливо, путіну подобається його «ніж у спину», а можливо, і не в спину, та й не ніж зовсім. У будь-якому разі це здається політичним садомазохізмом. Ніхто з майбутніх президентів Туреччини цілувати його в живіт не буде.

Автор — Андрій Бочкарьов, спеціально для «Думської»