Військові, які повернулися з фронту, потребують не тільки лікування, а й тривалої реабілітації та соціалізації. Складно їм самим, непросто їхнім родинам, а рідні зниклих безвісти або тих, хто потрапив у полон, живуть у постійному очікуванні та напрузі. У цих умовах ветерани дедалі частіше об'єднуються, створюють свої спільноти та за підтримки місцевої влади допомагають побратимам. Як у Чорноморську організовано допомогу героям, що повернулися з фронту, дізнавався кореспондент «Думської».

Ветеранський простір Чорноморська розташований на вулиці, названій на честь загиблого в зоні АТО у 2014 році військовослужбовця 28-ї окремої механізованої бригади Віталія Шума.

Офіційно хаб відкрив свої двері в листопаді 2025 року, проте фактично почав працювати ще раніше — після того, як місто виділило приміщення і завершився ремонт.

«У нас зареєстровано 222 особи, — розповідає керівниця простору Тетяна Чехоніна. — Це й ветерани, й чинні військовослужбовці, й члени сімей. Але насправді людей більше — багато хто приходить просто на консультації».

За її словами, спектр допомоги максимально широкий: від оформлення документів до повного супроводу в медичних закладах.

«З різними питаннями приходять — і юридичні консультації, і оформлення документів, і супровід до лікарні, протезування, — пояснює вона. — Ми можемо організувати транспорт, супроводити ветерана і привезти його додому».

При цьому простір, підкреслює Чехоніна, задумувався не як чергова соціальна установа, а в першу чергу, як місце для спілкування та взаємної підтримки.

Цю думку продовжує фахівець із супроводу ветеранів із позивним Карліз. За його словами, головне завдання — створити відчуття «свого місця», куди приходять не з необхідності, а за внутрішнім покликом.

«Ми максимально хотіли створити не державну установу, а другий дім для ветеранів, — каже він. — Щоб люди заходили як до близької людини, випити кави, поспілкуватися і паралельно розв'язати питання».

Саме в такій неформальній атмосфері часто спливають проблеми, про які людина спочатку навіть не збиралася говорити.

«Людина приходить з однією проблемою, — додає фахівець. — А в розмові виникають інші питання. І ми кажемо: з цим теж можемо допомогти».

Один із найпоказовіших випадків — історія молодого ветерана з важкими пораненнями, який спочатку взагалі не йшов на контакт.

«Перша зустріч не склалася — він не хотів ні з ким спілкуватися, — згадує Карліз. — Ми просто почали приїжджати, спілкуватися, потім разом забрали його, поїхали до моря. І вже наступного дня він сам зателефонував і сказав: «Я хочу до вас у простір».

Сьогодні ця людина вже регулярно приїжджає, спілкується з іншими ветеранами та поступово повертається до життя.

Важливу роль у роботі відіграє Консультативна рада ветеранів, яку очолює Віталій Йож. Його завдання — об'єднати ветеранів міста та налагодити системну роботу.

«Раніше хлопці поверталися додому, списувалися і часто залишалися сам на сам зі своїми проблемами — всі питання були на їхніх плечах, — каже Йож. — Зараз ці питання згуртовано вирішуються, доводяться до кінця».

За його словами, одна з головних проблем — недовіра.

«Людина, яка пройшла фронт, до всіх ставиться з обережністю, вона вірить тільки тим, хто був поруч із нею, — зазначає ветеран. — Це нормально. Потім ця недовіра минає, і люди залишаються, спілкуються та повертаються в суспільство, повертаються до повноцінного цивільного життя».

Окремий напрямок — робота з сім'ями загиблих, зниклих безвісти та полонених. Саме в стінах простору народилася ідея створення в Чорноморську Алеї надії — місця, де рідні зможуть чекати на своїх близьких.

«Ці ідеї народжуються тут, у просторі. Ми просто об'єднуємо людей», — пояснюють у хабі.

Сьогодні тут не тільки допомагають з документами чи лікуванням, а й розвивають спорт, творчість, організовують виїзди, зустрічі та заходи для сімей. Але головне, що об'єднує всі ці напрямки, — атмосфера. Сюди приходять не як до установи, а як до місця, де можна спочатку просто випити кави, а вже потім — розв'язати накопичені проблеми. І саме це, схоже, стає ключем до повернення людей з війни — не через формальні процедури, а через відчуття, що ти не один.