Виставка графіки ізраїльського художника Олександра Співака «Третя Реальність» відкрилася в артпросторі «Діалоги» (Соборна площа, 2).

Цей проєкт досліджує внутрішній вимір людини, де народжуються бажання, сенси та первинні імпульси. В експозиції – 15 графічних робіт, створених тушшю та пером за авторською технікою Will Way. Результат заздалегідь невідомий абсолютно нікому, це подорож до незвіданого місця.

«У мене по життю є один недолік, що, взагалі, є чеснотою, – зізнається автор. – Мені важко робити те, чого я не люблю. Це завадило мені здобути якусь освіту. Проте я можу робити довго й наполегливо те, що люблю. Це видно по роботах, кожна з яких займає величезну кількість часу. Мені нецікаво малювати те, що я бачив і те, що я знаю. Спочатку були абстрактні роботи, якісь текстури. Але чим більше я намагався зрозуміти, що хочуть зображати мої руки, бачити очі, що я уявляю у себе всередині, тим складніших форм це набувало. Малюю я з дитинства, а серйозно зайнявся цим у 1989-му».

Раннє дитинство автор провів у Кропивницькому (раніше Кіровоград). Навчався у спеціалізованій художній школі. Під час перебудови почав писати тушшю та олією. Увійшов до хіпі-середовища, кілька років жив в Одесі. Митець продавав свої роботи в галереї «Декор». А жив у найрізноманітніших місцях: на 7-й станції Великого Фонтану, на вулиці Леніна (тоді ще) знімав кімнату у жінки, чий син наклав на себе руки в армії (власне, це й була його кімната).

«Тоді Одеса починала порожніти, – згадує митець. – Люди виїздили, купували мої роботи, аби вивезти їх за кордон. Спілкувався я тоді з одеськими художниками Сашком Добрим, Лерою Фокіною, якийсь час мешкав із другом у майстерні Ройтбурда, і якоїсь миті мені захотілося писати олією, а полотна у мене не було, тому я відрізав трохи від його полотна… І коли він це помітив, то прогнав нас».

А на виставки Ройтбурда того часу Олександр Співак не ходив, він холодний до будь-якого чужого (іноді навіть до свого) візуального мистецтва, більше полюбляє слухати хорошу музику, від класики року до неокласики. Співак працює в унікальній манері, яку критики порівнюють з метафізичною експресією Бекона, інтуїтивністю Клеє та психологічною точністю Шіле – але його мова настільки особиста, що створює окремий художній вимір.

«Гадаю, багато хто чув, що реальностей існує чимало, вони розгалужуються, є паралельні реальності, – говорить Олександр. – Якоїсь переламної миті мого життя я зрозумів, що реальність, в якій ми живемо, не настільки гарна, як може бути. Ми всі бранці цього світу, ув’язнені у своїх тілах, що мають свої сильні та слабкі боки, якось намагаємося стати краще, у нас це не виходить… Взагалі, я подумав, що реальностей існує лише три. Перша Реальність – це Ніщо, це абсолютна порожнеча. Друга Реальність – змішана, подвійна, де кожна річ та кожна істота має два боки, переваги та недоліки. Без боротьби тут нічого не виходить, люди прагнуть якогось щастя, спокою, сталості, проте це недосяжно. Можливо, є Третя Реальність, де немає ані часу, ані простору, все існує одночасно, можливо все, чого ми хочемо. Мені сподобалася ця думка».

Деякі з глядачів побачили в химерних графічних аркушах, позначених безсумнівною майстерністю, багацько вишкірених пекельних сутностей. Вони немовби поглинають одне одного, намагаючись вийти з рам та проникнути до нашого світу.

«Я іноді даю цьому ім’я, але не завжди знаю, що відбувається, що це за істота, – зітхає художник. – У будь-якій картині є речі, для мене незрозумілі, які я намалював, просто користуючись інтуїцією. Роботи ставали все складнішими. Друга зала виставкового простору присвячена війні, смерті та стражданням. Той досвід, що проходять Ізраїль та Україна. Хочеться сподіватися, що смерть не є закінченням шляху, адже тоді ніякої справедливості не виходить. Спочатку я приїхав сюди на два тижні, але потім залишився ще на два тижні, домовився про виставку, поїхав до Ізраїлю, привіз свої роботи. І ніяк не можу поїхати».

Авторка — Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва та Олександра Синельникова