Прем’єра вистави «Емігранти» за мотивами однойменної п’єси Славомира Мрожека відбулася у просторі, що знаходиться під сценою Українського театру ім. Василька.

П’ять років на тому самому матеріалі, але на іншій, висотній камерній «Сцені 38» була показана трагедія абсурду, про яку ми детально писали тут.

Сьогодні режисер Наталя Афанасьєва прочитує цю химерну історію про двох емігрантів як «розконсервовану комедію з присмаком сатири». І справа не лише в тому, що герої харчуються в основному консервами. Театр знову, образно кажучи, відкриває банку з цим текстом, що вже отримав нові сенси. Цілком ошатне оформлення сюжету, що відбувається у новорічну ніч, пропонує сценограф Юрій Ларіонов, тут тобі й «заряждені» гірлянди, і ялинка з консервних банок, і сніг, що узявся чортзна-звідки (ми ж під сценою, а на ній теж є кому готувати для нас ефекти).

Це зараз Польща стала прихистком для українських біженців, а в 1973 році, коли драматург писав свою п’єсу, поляки мріяли опинитися за будь-яку ціну в Берліні, Відні, якомога далі. Людина, втім, в усі часи прагне жити добре, тільки від самого себе не поїдеш…

Вистава починається задовго до того, як глядачі повсідаються по своїх стільцях. Двоє сусідів, які мимоволі ділять поміж собою похмурий підвал та консерви (в хід іде навіть собачий корм). Перш ніж пролунає перша репліка, публіка насолодиться високохудожнім хропінням одного з персонажів. У стані пильнування він буде в основному читати та збиратися написати книгу (котрий вже рік, ось у чому питання). Інший, вітальний здоровань, стурбований зовнішнім: чистить черевики, в тому числі краваткою (художниця з костюмів Христина Корабельникова забезпечила героя набором краваток жахливих, кричущих забарвлень, в цьому його характер). Люмпен, що з нього взяти.

Мрожека часто називають польським Семюелом Беккетом, і більшість його п’єс дійсно органічно втілюються в естетиці театру абсурду. Проте саме «Емігранти» є найбільш реалістичним твором драматурга. Тут нема навмисне чудернацьких персонажів, гримів, костюмів, абсурд коріниться значно глибше, у людській натурі. Дискусія того часу, винесена Мрожеком у репліки дійових осіб, актуальна і для сьогоденної України. Їхати з батьківщини, аби опинитися «рабом речей» — погана ідея, простіше завіситися, і інтелігент наполегливо підштовхуватиме до зашморгу люмпена (на те він і інтелігент, а ще явний політемігрант). Вийти у вікно з підвалу неможливо, залишається зашморг. В нашому випадку це скоріше вознесіння — повішений зникне в люку, що відкрився у стелі простору.

Персонажам Мрожека близько сорока, у виставі п’ятирічної давнини були зайняті двадцятидворічні актори. Зараз розподіл сил інший: заслужені артисти України Ігор Геращенко (той самий інтелігент) та Олександр Ярошенко (той самий люмпен) належать до різних поколінь. Люмпен молодший, його присутність дратує літнього інтелігента, який спритно приплітає до їхнього конфлікту ідеї Ніцше (нагадаємо, що великий німецький філософ був із роду польських шляхтичів-протестантів, які втекли до Німеччини через утиски за віру).

Треба сказати, в цій версії люмпен куди багатомірніший навіть за такого затятого спокусника-провокатора, як інтелігент. Він сповнений життєвої сили, для нього підвал подібний до клітки. З такою самою спритністю та дитячою чарівністю діє орангутан, коли його інтереси зазнають утиску з боку зовнішнього світу. А вже якщо поряд із ним за ґратами з’явиться якийсь кмітливий, проте хирлявіший тілом шимпанзе, чекай біди. За Мрожеком, до підвалу доносяться відгуки гімну Heilige Nacht, але в одеській виставі такої конкретики нема. Нам цілий світ чужина, і навіть власна свідомість стає часом внутрішньою еміграцією, це боляче і цьому немає кінця. Люмпен розважає інтелігента клоунським виконанням Happy New Year. Виходить вельми зловісно: Новий рік настане не для всіх. Вже не кажучи про щастя.

Сам Славомир Мрожек відчув на собі недоліки й переваги емігрантського становища. На момент написання «Емігрантів» в автора був уже десятирічний досвід еміграції. «Хазяї Польщі дійшли зі мною угоди, — згадував драматург. — Вони запропонували мені довгостроковий закордонний паспорт в обмін на те, що я буду підтримувати їхню пропаганду та переконувати Захід, що справи в Польщі не такі вже й погані, свободу творчості забезпечено, а всі спроби переконати нас у зворотному — не більш ніж реакційні домисли. Але я не міг, тому що раніше вже з’їв свою порцію лайна та, хоча ще не готовий був усе це виблювати, знову ковтати лайно не хотів. Нарешті я поставив крапку, погодившись тільки на одну їхню умову: «Можете забиратися, але тримайте рот на замку, і ми дамо вам спокій».

Зовсім покинути Польщу майстер не зміг, йому судилося довге життя, а повна творча свобода обернулася тим самим, що й вікопомне «тримайте рот на замку». Інтерес до його творів на батьківщині зріс, коли драматург поїхав, та пішов на спад, коли Мрожек повернувся до Польщі. Відпала тоді вже необхідність в езоповій мові, багатозначних натяках, настала свобода від цензури. Вистава «васильківців» демонструє й розкутість, й багатозначність, але, воля ваша, коли у фіналі літній артист цілком концептуально роздягається до трусів та завмирає на тлі стіни з зображенням «вітрувіанської людини», намагаючись вписатися в цю ідеальну схему, ловиш себе на думці: краще б роздягли того виконавця, котрий фактурніший. Комедія так комедія, хай і розконсервована.

Авторка — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського