1 січня, 19:19 Читать на русском
Військово-політичні підсумки року — частина перша, сухопутна: невдалий контрнаступ, десант на лівому березі Дніпра і надії на майбутнєВійськовий експерт «Думської» Віктор Босняк підбиває підсумки минулого 2023 року. Сьогодні — перша частина, присвячена протистоянню на суші. Останні 12 місяців були надзвичайно важкими для України та не увінчалися, на жаль, не тільки перемогою, а й навіть скільки-небудь серйозним успіхом на сухопутних фронтах війни з нацистською росією. Розпочався рік із важких боїв під Бахмутом і Соледаром, на які агресор кинув добірні сили, включно з сумнозвісною ПВК «Вагнер». Зазнавши величезних втрат, противнику все ж вдалося створити загрозу оточення українських військ, яким довелося відступити на заготовлені позиції в тилу. І хоча згодом Сили оборони почали відгризати захоплені території, до кінця року їхнє просування застопорилося. Бахмут, хоч і перебуває під обстрілом з українського боку, залишається в окупації. Одночасно з обороною на бахмутському напрямку захисники почали готувати контрнаступ на інших ділянках фронту. Його навіщось із вартою заздрості регулярністю анонсували політики й окремі військові, причому, всупереч усякій логіці, заздалегідь обіцяючи небувалий успіх — аж до визволення Кримського півострова вже до весни-літа (який це вплив справив на громадську думку після невдачі, страшно навіть подумати). Зрештою, і їжаку стало зрозуміло, що основні бойові дії розгорнуться в Запорізькій області, а головні удари завдадуть у бік Бердянська і Генічеська. Українські підрозділи мали прорвати російську оборону і протягом кількох місяців вийти до узбережжя Азовського моря, перерізавши сухопутний коридор до Криму. Судячи з усього, контрнаступ готувався під сильним тиском з боку Заходу, який зробив його успіх мало не умовою для нарощування обсягів військової допомоги нашій країні. І гучні заяви українських важливих персон про те, що, мовляв, ось-ось, та ми і Крим, і Маріуполь, напевно, були зроблені з розрахунку на західну аудиторію: їй роздавали аванси в надії отримати ще хоч щось понад те, що було передано. Хай там як, із самого початку замишляли щось неможливе. За відсутності в України переваги в повітрі Сили оборони планували провести повноцінну загальновійськову «глибоку» операцію зі зломом так званої лінії Суровикіна — найпотужнішої з часів Другої світової системи польових фортифікаційних споруд, ширина якої на окремих ділянках сягає 46 км. Траншеї, протитанкові рови, надовби і величезні мінні поля Штурмувати своєрідну фортецю з трьох рубежів оборони, що розтягнулася по фронту на 120 км, мали півтора десятка українських механізованих, мотопіхотних і танкових бригад, частину яких формували спеціально під ці дії, оснастивши західною технікою. Утім, є всі підстави вважати, що початковий задум командування Сил оборони був дещо складнішим, ніж той, який реалізували зрештою. Наступ у Запорізькій області вочевидь збиралися пов'язати з десантом на лівому березі Дніпра в Херсонській, а також із поставками далекобійних ракет ATACMS, які дозволили б ефективніше організувати ізоляцію району бойових дій, завдаючи ударів по оперативному тилу супротивника. Однак із самого початку все пішло не так, як хотіли і планували. Загрозу десанту ворог на деякий час зняв, підірвавши 6 червня дамбу Каховської ГЕС (десант все-таки висадили, але лише восени, коли основний наступ уже видихнув, і стратегічний сенс висадка на Лівобережжі, за великим рахунком, втратила, однак це тема для окремої розмови). ATACMS прийшли в деякій кількості в жовтні, що дало змогу організувати ефектне знищення десятка російських вертольотів, але й тільки. Загалом поставки західного озброєння, особливо таких потрібних боєприпасів, йшли явно не тими темпами, на які розраховували українські воєначальники. Результатом стало затягування процесу підготовки до наступу — він розпочався лише 7 червня, хоча всі очікували його ще в травні. Ворог, своєю чергою, отримав додатковий час для підготовки і, треба визнати, вміло скористався подарованою можливістю. Підсумок відомий. Перший удар, завданий досить великими силами, що мають у своєму розпорядженні чималу кількість танків та іншої техніки, дав змогу домогтися обмеженого тактичного успіху, однак водночас українські сили наштовхнулися на щільні мінні поля, потрапили під запеклий артобстріл і зазнали значних втрат. Приблизно на четвертий день командування повернулося до тактики малих груп і повільного просування/просідання — в основному по осі Оріхів-Работино-Токмак (спочатку результат намітився і біля Дніпра, але там наступальний потенціал української сторони вичерпався практично відразу). До 28 серпня захисники, прорвавши смугу забезпечення російської оборони, звільнили Работине, а до 21 вересня подолали першу і другу лінії ворожих порядків. На цьому, на жаль, епопея з контрнаступом-2023 і закінчилася. Ворогу вдалося перекинути на загрозливі ділянки значні резерви і купірувати прорив. Він почав масово застосовувати FPV-дрони — як виявилося, вельми ефективна зброя в умовах зростаючого дефіциту артилерійських пострілів (в обох сторін), активізувався в небі, задіявши винищувачі, озброєні керованими авіабомбами, і вертольоти. Паралельно росіяни посилили тиск на інших ділянках фронту — в районі Куп'янська, Бахмута і особливо біля Авдіївки, де в жовтні-грудні розгорнулася, мабуть, найзапекліша битва року. Попри те, що окупанти зазнали там жахливих втрат, кидаючи на спалення бронетехніку цілими колонами, подібно до того, як це робили навесні 2022 року, вони зуміли примусити українське командування перекинути туди українські резерви, що очікувалися в Запорізькій області. Авдіївка поки що тримається, однак сам факт, що Сили оборони були змушені відволікатися на кілька напрямків, значною мірою зумовив зрив наступу на півдні. Наразі противник намагається повернути відвойоване українськими захисниками, завдаючи ударів біля Работиного, у тій же Авдіївці, біля Бахмута, на лівобережжі Херсонщини, на куп'янському напрямку та в районі Макіївки. Здебільшого безуспішно, що дає змогу зробити висновок про те, що наступального потенціалу не залишилося в обох сторін. І що йдеться, дійсно, про горезвісний позиційний глухий кут, який прогнозували експерти ще минулого року. Ну і цифра для ілюстрації. У 2023 році, за даними французького OSINT-ресурсу Guerre d'Ukraine, Збройні сили України звільнили 523 кв. км території. Зі свого боку росіяни захопили 587 квадратних кілометрів. Власне, такий стан речей і називається глухим кутом. Жовтим позначено просування українських військ, синім — російських На жаль, невдача українського контрнаступу спричинила серйозні як внутрішньо-, так і зовнішньополітичні наслідки. Усередині країни вона спровокувала загострення протиріч між президентом Зеленським і головкомом Залужним, якому «доброзичливці» останнім часом всіляко намагалися приписати політичні амбіції, підігріваючи тим самим ревнощі верховного. І хоча в підсумку обидва лідери зуміли втриматися від відкритого конфлікту, осад, як то кажуть, залишився. Думаю, не варто нагадувати, що подібні чвари в країні, що воює, смерті подібні. Що стосується зовнішніх справ, то відсутність серйозних успіхів на фронті посилила коливання окремих західних політиків щодо військово-економічної допомоги Україні, а деяким дала привід узяти курс на її скорочення. Це питання все частіше стає розмінною картою в політичних іграх, що не може не турбувати. Євросоюз до кінця року так і не домовився щодо «українського» пакета в розмірі 50 млрд євро на 2024-2027 роки (рішення заблокувала Угорщина), а в США республіканці зірвали виділення Україні та Ізраїлю ще 111 мільярдів доларів. Постачання зброї тривають, проте чи зуміє колективний Захід відновити консенсус і повернутися хоча б до колишніх темпів і обсягів підтримки, сказати складно. Але ж Україні потрібно куди більше, ніж вона отримує зараз! З хорошого. Гнучкість, проявлена військовим керівництвом нашої країни під час реалізації плану контрнаступальної операції (йдеться про своєчасну відмову від дій великими угрупованнями, від концентрації сил і засобів, а також від насичення бойових порядків важкою технікою та іншого), дала змогу вберегти чимало людських життів. З упевненістю, звісно, сказати складно, але все говорить про те, що Сили оборони не кинули в горнило наступу і половини «заготовлених» для нього бригад. І зберігають доробок на майбутні активні дії, які напевно розгорнуться 2024 року. З урахуванням очікуваного посилення авіаційної складової (йдеться про передачу американських винищувачів) це вселяє певні надії. Можливо, з підготовкою до майбутніх операцій — не факт, до речі, що вони розгорнуться в Запорізькій області — пов'язана і дивовижна наполегливість, яку українські захисники проявляють під час утримання плацдарму на лівому березі Дніпра в Херсонській області. Поки що що-небудь прогнозувати зарано. Рік тільки починається. Та все ж ми впевнені, що Україна обов'язково переможе! Автор — Віктор Босняк, військовий оглядач «Думської» СМЕРТЬ РОСІЙСЬКИМ ОКУПАНТАМ! Помітили помилку? Виділяйте слова з помилкою та натискайте control-enter Новини по цій темі: 26 листопада: Вночі окупанти випустили по Україні рекордну кількість безпілотників: частину збили в Одеській області 21 листопада: Загадковий «Орєшник»: чим росіяни вдарили по Україні - своєю секретною розробкою чи подарунком від друзів з Азії? 19 листопада: Кривава тисяча: момент істини для України - хороших рішень немає, але все одно треба битися (колонка) |
Статті:
21:24 Житель Херсона про пережитую оккупацию, убийство друга, россиян и их отношение к украинцам
20:12 "Тысяча Зеленского" и ее влияние на экономику
Можно ли было распределить деньги из бюджета иначе? Депутат городского совета Петр Обухов объяснил, почему не собирается получать тысячу гривен.
19:04 График отключений света на завтра
16:56 ДТЭК обновил графики отключений света на сегодня
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Видео: Крынки наоборот: украинские «эдельвейсы» зачистили один из плацдармов российских оккупантов на правобережье реки в Харьковской области — почему это важно?
Видео: Про «хороших русских» и Одессу вне войны (видео)
|