Музей сучасного мистецтва Одеси (Європейська, 31/33) чотири дні проводив фестивальну програму «Делоне знову в Одесі» як у стінах музейної будівлі, так і за її межами.

Протягом кількох місяців разом із МСМО у місті відзначали 140-річчя від дня народження своєї знаменитої уродженки — французької художниці Соні Делоне. Публічно музейники говорять про неї близько року, в команді – вже два роки, і говоритимуть надалі. Спадок Соні того вартий. Саме тому додано стільки активностей.

Найкраще свято колись має закінчуватися, то чому б і не акордом яскравих, безкоштовних для публіки подій. В самому музеї проходили кураторські екскурсії виставкою «Ода Соні», одну залу на першому поверсі зменшили для імерсивного мапінгу «Світ Соні», це аудіовізуальна інсталяція, що дозволила по-новому відчути творчість Соні Делоне. Опиняючись у невеличкому приміщенні з білими стінами, глядач оточений образами картин талановитої одеситки.

Візуальний контент «Світ Соні» створив учасник PHOTINUS STUDIO художник Олександр Сіроус; ідея належить куратору МСМО Андрію Сігунцову. Завдяки сучасним світловим проєкторам роботи мисткині оживають у просторі, огортаючи кольором, ритмом і формою. Тож це можливість не просто побачити мистецтво, а буквально зануритися в нього та прожити його як особистий досвід. Ніби на березі чарівного різнокольорового моря спостерігаєш за барвистими сонцями й зірками… Інша планета!

На другому поверсі музею є балкон, звідки зручно дивитися на екран, де йде показ фільму «Одеса та український Париж Соні Делоне». Унікальність мисткині ще й в тому, що досі вона не вважається беззаперечно своєю ані в Одесі, ані в Парижі.

«Ми поєднали два міста, які стали визначальними в житті мисткині: Одесу, де вона народилася й минули її перші роки, та Париж, де розкрився її талант.

Це історія про шлях Соні Делоне, її творче оточення та вплив на українських митців у Парижі, з якими вона часто спілкувалася й у себе вдома. Зйомку в Парижі реалізовував куратор музею Андрій Сігунцов, операторкою одеської частини зйомок та режисеркою монтажу фільму стала Катерина Мурована», — каже кураторка МСМО Анна Мороховська.

Музейники також запросили дітей та їхніх батьків на Сімейні дні до дворику, де провели майстер-класи, навчаючи створювати власний одяг (хай навіть з паперу), надихаючись творчістю Соні Делоне. Діти радо експериментували з кольором та геометричними формами, а справжні сукні, пошиті дорослими сучасними дизайнерами, показали в Зеленому театрі.

Показ Delaunay-a-porter познайомив з невеличкою, проте перфектною колекцією Ауріки Далі-Узун. Контрастні кольори, чіткі форми, у таких строях жінка не залишиться непоміченою. Одеситкам таке личить. Дизайнерка зізналася, що найскладніше було сконструювати жакет, лацкани та рукави дошивалися вже напередодні показу. Ауріка в нього вбралася сама. А Володимир Уманенко розповів про Сонину дизайнерську діяльність та представив елегантну сукню власного виробництва, оздоблену стрічками.

Мистецтво може виходити далеко за межі музейних залів, наразі дісталося і до Міського саду, де на великому екрані просто неба демонструвалася відеопрезентація про життя та творчий шлях великої мисткині «Світ, розфарбований Сонею Делоне».

Неможливо розповідати про Соню та не згадати її закоханість у поезію, сукні-поеми та дружбу з поетами, мистецькі суперечки, читання… Атмосферу Парижу початку ХХ століття відтворили у кав’ярні Lili Bistro, де чарівна юна учасниця Ніколь Черкесова провела симультанні читання поезії. За Сониних часів поети могли разом виголошувати в одному приміщенні свої вірші, та ще й різними мовами. Ніколь читала французькою, італійською, англійською та українською. Вірші Трістана Тцари, Павла Тичини та інших авторів, пов'язаних із симультанною поетикою, примусили уяву блукати світами, де бринить пісня дадаїста, співають сонячні кларнети, стоголосними арфами кличуть до себе гаї.

В останній день фестивалю містом пересувалися два арткари, декоровані Дмитром Ерліхом за мотивами творчості Соні Делоне, мерехтіли сітілайти на вулиці Рішельєвській та Європейській площі. Соня досягала вершин в усьому, за що бралася, і Одеса пишається своєю дочкою. Одна з гостей музею, викладачка іноземної літератури у середній школі, вигукнула: «На уроці про Гійома Аполлінера тепер знатиму, що розказати й про Соню Делоне!». Інша, вчителька образотворчого мистецтва, пообіцяла запозичити деякі ідеї з майстер-класу, бібліотекарка надихнулася симультанною поезією та вирішила й собі провести читання. Проєкт має й матиме потужне відлуння, і хоча музей незабаром повернеться до звичної виставкової діяльності, про Соню ще не раз доведеться згадати.

Авторка – Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва, Олександра Синельникова та Івана Страхова