В Одесской области откроют пять новых памятников Шевченко
0
К 200-летию со дня рождения Тараса Шевченко, которое будут отмечать 2014 году, в пяти населенных пунктах Одесской области откроют памятники Кобзарю. Об этом сообщил начальник управления культуры и туризма, национальностей и религий Одесской областной государственной администрации Владислав Станков.
По его словам, новые памятники Шевченко появятся в Котовске, Южном, Тарутино, Сарате и Фрунзовке. Они будут установлены за счет местных бюджетов и пожертвований граждан и открыты в марте нынешнего года.
Кроме того, по словам чиновника, в населенных пунктах области ведется работа по благоустройству объектов, связанных с именем Тараса Шевченко.
СМЕРТЬ РОССИЙСКИМ ОККУПАНТАМ!
0
Заметили ошибку? Выделяйте слова с ошибкой и нажимайте control-enter
а главное — с памятниками Шевченко сразу жизнь наладится! Взятки перестанут брать/давать. Дети да старики болеть перестанут! Русскоязычные украинский язык выучат/вспомнят в раз. А одно из требований Евроинтеграторов в самом Брюсселе — срочно установить 5(пять) памятников Т.Г.Шевченко!
А на кой черт столько памятников? В головах что-то не то зашевелилось? Я уважаю Шевченко и как человека и как писателя. Но мне ОБРЫДЛО уже слышать и видеть: любое событие-все через Шевченко, хороший урожай, поганый мэр-через Шевченко! Скоро и с..ть будут через Тараса(извини, Тарас Григорьевич! ) Кому все это надо? Школьникам? Их прекрасно учат в школе. Живым — кто знает, ему не требуется, кто не знает — уже не поможет ничем. Сами себе голову дурят и ВОЗБУЖДАЮТ ненависть и к невинному в этой ситуации Т.Г. и к «тарасовским» радетелям.
у нас в области рулят выпускники советских вузов, которыми рулят в Киеве выпускники советских вузов, которыми сверху руководят выпускники Гарварда и Кембриджа :)
Я повторю классика Шучу, себя самого я повторю :) Но где же памятник графу Толстому? Что, скорая помощь, телефон, библиотека У нас каждый день люди строят и дарят городу? ОООЧень странно, что людям сделавшим реальный вклад в жизнь и развитие города максимум — раз в стопятилетку здание отремонтируют, и то лишь фасадную часть
Вернёмся к упомянутыми Вами выпускниками Гарварда и Кембриджа? Потопчемся по проверенному пути (по тому же кругу) ещё разок? ) Кстать, ещё про Гурвица много чего могу сказать не самого лестного, так что не стоит осветлять его личность. Мне одной таблички хватает увидеть « ЭИГ и РСТ » и всё, уже воротит Барбариски не предлагать )
Так же как и во Львове — ремонт ФАСАДОВ. А то, что внутри дома стрещинами ведь никого не волнует, и что триллионы бабла отмыли при этом так же мало кто задумывается Страна отмывания бабок Но с памятниками Шевченко!
Извините за мою недальновидность, но не знаю кто такой Садовый и Гепа. Я, знаете ли, привык решать личные проблемы жизненные, а не пытаться помочь там, где от меня ничего не изменится ) Но мнение по поводу того, что нет памятника графу Толстому у меня имеется, и оно идёт вразрез с насаждением Шевченковских лиц на Ленинские попы
ну, о культуре мы могём :) Как Вам положение учителей музыки в нашем городе? А художники с их каморками подвальными? Им же надо и дышать там, а не только краски нюхать?
Та просто Вы спросили, ну я и ответил :) Но, всё же, вернусь к теме — лично Вы считаете ли, что не хватает нам памятников Шевченко, когда нет ни единого графу Толстому? Вере ИНбер и мн. др.?
я лишь как турист бывал во Львове. Максммум — как перевалочный пункт для поездок в Эуропу. И как-то не задавался вопросами на тему «кто у вас тут мэр?» А вот в дома старые заходил, и трещины внутридомовые до боли знакомы были
телевизор не смотрю. Прощелкиваю минут 20 каналы перед сном — смотреть нечего, давно. В интернете захожу на думскую, иногда соц.сети проверю на наличие новых личных сообщений. А так — на брб.то сериалы могу посмотреть )) В том то и дело, что живу я в Одессе, а не в стране :)
ну, я не ассоциирую себя ни с Украиной, ни с Европой, ни с каким другим геополитическим названием, кроме как с Одессой :) Тут поколения предков моих кости сложили Процитирую пошлой песней: «Что мне Штаты? Что Канады? Я у Дюка на виду » (С)
С памятником Т.Г. Шевченко в 1956 году в одноименном парке вышла такая же история. Почти сразу пошел стишок Ой, хлопці, що ж ви накоїли! На ж грузина х_хл_а посадили.
Да, именно такая без всяких приукрашиваний вышла тогда история. Так что наш памятник Шевченко переделан из памятника Сталину. Люди шли на работу на 3-ю смену мимо памятника товарищу Сталину, а утром, возвращаясь домой, их уже встречал Тарас Шевченко И это — чистая правда, хоть бейся головой об стену, хоть минусуй, хоть плюсуй хоть спрашивай или не спрашивай. Так оно было.
Было. Было и такое. Где-то после 1953-го. Кабздец. Вечером идешь — Сталин. Утром — уже Шевченко. Правда, МЫкЫты- Кукурузника не насаждали. И не фиг минусовать, потому шо оно так и было.
И где памятник великому украинскому писателю Гоголю? А Пушкину (актуальней для одесской обл. в частности)? А графу Толстому, сделавшему городу несравненно больше, не занимая пост генерал-губернатора? А раз Котовск носит имя в честь Котовского — где от современной банды предшествующим бандам с Котовским в частности памятник? А ныне здравствующим? Нет героев? Перевелись? Обмельчал народ? «Ведь были люди в наше время не то, что нынешнее племя Богатыри, не вы »
Та Ви -шо?? Гоголь, и великий украинский писатель? А Саша Пушкин — коренной укр? Лёва Толстой, родом из Одессы побочный сын мадам Олешкер, тети Песи? Та шё Ви и об чем говорите? ЭТО же все — НАШЕ!!
Гоголь в Украине — иностранный писатель и учат его в украиномовных школах на уроках «Зарубежной литературы», полностью переведенного на украинский язык.
Нельзя сто! Слишком покращится жизнь у населения! А вот десяток — этого достаточно, чтоб в каждой малообеспеченной семье появилось самое необходимое — новые стиралка, холодильник, ремонт, стеклопластиковые окна, автомобиль.
порадовал патриотизм граждан:» Они( памятники) будут установлены за счет пожертвований граждан — молодцы, себе отказывали во благах, економили на памятники кобзарю вау!
Лучше бы отреставрировали уже имеющиеся памятники более достойным людям. Кто вообще такой этот Шевченко? Весьма посредственный стихоплет и хреновый художник, которого знают только в Украине, который большую часть жизни прожил на территории современной России и говорил по русски.
Ошибаетесь. По поводу его слога я спорить и доказывать не стану — как и любой другой поэт — на любителя. Но темы, которые он затрагивал в своих произведениях, они очень нужны особенно современному новоукраинскому прозападному руководству. Именно его порой лютая ненависть и отвращение ко всему, что связано с Россией иногда отображается в наших с Вами современниках. Именно эту ненависть и поддувают те, кому это выгодно. Насолить России — много ума не надо. Поднять Россию — надо быть хотя бы Путиным
Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій, Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий. Як понесе з України У синєє море Кров ворожу отоді я І лани і гори Все покину і полину До самого Бога Молитися а до того Я не знаю бога. Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте І вражою злою кров'ю Волю окропіте. І мене в сім'ї великій, В сім'ї вольній, новій, Не забудьте пом'янути Не злим тихим словом.
Я конечно понимаю, что Т.Г. Шевченко сейчас пытаются идиализировать и сделать из него борца за свободу нэньки Украины (коей в те века собственно и не существовало в нынешнем понимании этого слова), но, тыкать памятники ему то тут, то там — это не совсем разумно, какой от этого будет толк? А ответ прост — никакого. В темах про порчу и уничтожение памятников Ленину, многие пишут «вот понатыкали в своё время», а кто даст гарантию, что спустя 10-15 лет (а может и меньше) точно также не будут говорить и о памятниках Т.Г. Шевченко? Ну, если к тому времени Украина так таковая ещё будет существовать.
Навесні 1846 року Шевченко прибув до Києва, оселився в будинку (тепер — Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка) в колишньому провулку «Козине болото». У цей час були написані балади «Лілея» та «Русалка». У квітні Тарас пристав до Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної організації, заснованої з ініціативи Миколи Костомарова. 27 листопада (9 грудня) 1846 року Шевченко подає заяву на ім'я попечителя Київського навчального округу про зарахування на посаду вчителя малювання у Київському університеті Святого Володимира, на яку його затвердили 21 лютого (5 березня) 1847. У березні 1847 року, після доносу, почалися арешти членів братства. Шевченка заарештували 5 (17) квітня 1847 на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва, відібрали збірку «Три літа», та відправили під конвоєм до Петербурга й ув'язнили в казематі Третього відділу імператорської канцелярії на Пантелеймонівській вулиці (тепер вул. Пестеля, 9). Під час допитів поет виявив неабияку мужність і незалежність: він не зрікся своїх поглядів і не виказав нікого з братчиків. Перебуваючи біля двох місяців за ґратами, Шевченко продовжував писати вірші, що їх згодом об'єднав у цикл «В казематі». Серед в'язничних мурів, чекаючи кари, Шевченко зміг написати таку рідкісну перлину лірики, як вірш «Садок вишневий коло хати…». Безмежну любов до України поет висловив у вірші, що починається рядками «Мені однаково, чи буду / Я жить в Україні, чи ні».
Заарештували Шевченка за написання віршів на «малоросійській мові», які «могли посіятися і внаслідок вкорінити думку про гадане блаженство часів Гетьманщини, про щастя повернути ці часи і про можливість Україні існувати у вигляді окремої держави» В Орській фортеці У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув'язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт, на півострів Мангишлак. Семирічне перебування поета в Новопетровській фортеці — це найважчі часи в його житті. Тільки через 2 роки після смерті Миколи клопотання друзів увінчалися успіхом, і поета звільнено з заслання у 1857 р. В'їзд до Москви й Петербурга йому було заборонено. У Нижньому Новгороді Шевченко жив під пильним наглядом поліції. Влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив. Шевченка втретє заарештували і після кількаразових допитів зобов'язали повернутися до Петербурга. На світанку 14 серпня 1859 поет диліжансом через Ланцюговий міст через Дніпро виїхав до Петербурга. До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом. Заборонену у Росії поезію Шевченка видав за кордоном у Лейпцігу, 1859. У друкарні П. Куліша 1860 року побачило світ нове видання «Кобзаря» у січні 1861 випущено окремою книжкою Шевченків «Буквар», посібник для навчання у недільних школах України, виданий коштом автора та накладом 10 000 примірників. У передчутті близького кінця, Шевченко записав олівцем на офорті автопортрета 1860 свій останній вірш «Чи не покинуть нам, небого»
9 березня 2014 року ювілей -200 річниця від дня народження! 10 березня 1861 року Шевченко помер. На кошти друзів 13 березня його поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі. Його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозвілу у квітні того ж року, перевезено в Україну і перепоховано на Чернечій горі біля Канева 8 травня 1861 року домовина була викопана, перенесена через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу і залізницею потрапила до Москви.Через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитровськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бобровицю, Бровари до Києва. Ланцюговим мостом, випрягши коней з воза, його провезли студенти Університету Святого Володимира і далі набережною до церкви Різдва Христового на Подолі. У Києві з Тарасом прощалися студенти, поети, багато киян. 20 травня 1861 року на пароплаві «Кременчук» з Києва прах Шевченка потрапив до Канева. Дві доби домовина знаходилась в Успенському соборі, а 10 (22 травня) було відслужено в церкві панахиду, і прах віднесли на Чернечу гору. «Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому»
Тара́с Григо́рович Шевче́нко (Кобза́р; (9 березня) 1814, с. Моринці, Київська губернія, (нині Черкаська область) — (10 березня) 1861, м. Санкт-Петербург) — український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський та політичний діяч, фольклорист, етнограф. Член Кирило-Мефодіївського братства. Академік Імператорської академії мистецтв (1860). Намалював: «Смерть Олега— князя Древлянського» (туш), «Смерть Віргінії» (акварель, туш), на обох дати і підпис Шевченка, «Смерть Богдана Хмельницького» (туш, перо і пензель). До цього часу дослідники відносять також виконання Шевченком малюнків, про які є згадка в його повісті «Художник»: «Геркулес Фарнезький», «Аполліно» — копія рисунки для розпису Великого театру в Петербурзі, «Маска Лаокоона», «Слідок із скульптурного твору Мікеланджело», «Голова Люція Вера», «Голова Генія»; «Анатомічна фігура»; «Германік»; «Фавн, що танцює» «Аполлон Бельведерський», «Фракліт», «Геракліт», «Архітектурні барельєфи», «Маска Фортунати» (олівець)[ Шевченко бере участь у розпису Великого театру як підмайстер-рисувальник Виконав композицію «Олександр Македонський виявляє довір'я своєму лікареві Філіппу» (акварель, туш, перо). Дата і підпис Шевченка. Малюнок виконано на тему, оголошену ще 1830 р. для конкурсу в Академії художеств на одержання золотої медалі
Количество раненых в результате российских ракетных обстрелов увеличилось до 11 человек. Семь человек в тяжелом состоянии. Врачи оказывают всю необходимую помощь пострадавшим.