В Одесской области откроют пять новых памятников Шевченко

достали_блин   14 січня 2014, 11:35     +25      

Они что, к памятникам Ленина усы дорисуют, чтоб меньше затрат было?

Черчиль 14 січня 2014, 11:44     -3      

…в мавзолее усилена охрана.

Korsar black   14 січня 2014, 11:44     +8      

И на фига? Разве шо надпись —
Діти мої, діти…
Що ж Ви наробили?
Людям на голови — дурнів посадили…

maxxik   14 січня 2014, 11:47     +4      

тогда  понятно  почему памятники Ленину «сами» разрушаются…

maxxik   14 січня 2014, 11:51     +8      

лучше  в этих населенных пунктах в школах туалеты в внутри построили за те деньги…

alex   14 січня 2014, 11:52     +1      

Как связано творчество поэта с вышеуказанными райцентрами нашей области?

достали_блин   14 січня 2014, 11:55     +2      

И где памятник великому украинскому писателю Гоголю? А Пушкину (актуальней для одесской обл. в частности)? А графу Толстому, сделавшему городу несравненно больше, не занимая пост генерал-губернатора? А раз Котовск носит имя в честь Котовского — где от современной банды предшествующим бандам с Котовским в частности памятник? А ныне здравствующим? Нет героев? Перевелись? Обмельчал народ?
«Ведь были люди в наше время
не то, что нынешнее племя
Богатыри, не вы…»

Zаричь   14 січня 2014, 13:36     +1      

Смешно Ленина на Шевченко заменили)теперь новый идол для вождебольных)

altfater   14 січня 2014, 13:46     +10      

Самый массовый памятник Шевченко — это юбилейный рубль в СССР

TOK TOK 14 січня 2014, 18:08     +4      

порадовал патриотизм граждан:» Они( памятники) будут установлены за счет… пожертвований граждан… — молодцы, себе отказывали во благах, економили на памятники кобзарю…вау!

Socium   14 січня 2014, 19:37     +5      

Лучше бы отреставрировали уже имеющиеся памятники более достойным людям. Кто вообще такой этот Шевченко? Весьма посредственный стихоплет и хреновый художник, которого знают только в Украине, который большую часть жизни прожил на территории современной России и говорил по русски.

Домовой   14 січня 2014, 20:15     -1      

Если б маскали не выкупили бы крепостного Тарасыка то ставили бы памятники сейчас кому???

Adam Viter 14 січня 2014, 23:23     -3      

Вірш Шевченко, Заповіт

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отоді я
І лани і гори
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися… а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Не злим тихим словом.

Гость101   15 січня 2014, 01:12     +5      

«Не забудьте пом'янути
Не злим тихим словом.»
Та ото ж.
Не делайте из меня идола.

White Cat   15 січня 2014, 08:12     +3      

Я конечно понимаю, что Т.Г. Шевченко сейчас пытаются идиализировать и сделать из него борца за свободу нэньки Украины (коей в те века собственно и не существовало в нынешнем понимании этого слова), но, тыкать памятники ему то тут, то там — это не совсем разумно, какой от этого будет толк? А ответ прост — никакого.
В темах про порчу и уничтожение памятников Ленину, многие пишут «вот понатыкали в своё время», а кто даст гарантию, что спустя 10-15 лет (а может и меньше) точно также не будут говорить и о памятниках Т.Г. Шевченко? Ну, если к тому времени Украина так таковая ещё будет существовать.

Adam Viter 15 січня 2014, 12:54     -2      

Навесні 1846 року Шевченко прибув до Києва, оселився в будинку (тепер — Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка) в колишньому провулку «Козине болото». У цей час були написані балади «Лілея» та «Русалка». У квітні Тарас пристав до Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної організації, заснованої з ініціативи Миколи Костомарова.
27 листопада (9 грудня) 1846 року Шевченко подає заяву на ім'я попечителя Київського навчального округу про зарахування на посаду вчителя малювання у Київському університеті Святого Володимира, на яку його затвердили 21 лютого (5 березня) 1847.
У березні 1847 року, після доносу, почалися арешти членів братства. Шевченка заарештували 5 (17) квітня 1847 на дніпровській переправі, коли він повертався до Києва, відібрали збірку «Три літа», та відправили під конвоєм до Петербурга й ув'язнили в казематі Третього відділу імператорської канцелярії на Пантелеймонівській вулиці (тепер вул. Пестеля, 9).
Під час допитів поет виявив неабияку мужність і незалежність: він не зрікся своїх поглядів і не виказав нікого з братчиків. Перебуваючи біля двох місяців за ґратами, Шевченко продовжував писати вірші, що їх згодом об'єднав у цикл «В казематі». Серед в'язничних мурів, чекаючи кари, Шевченко зміг написати таку рідкісну перлину лірики, як вірш «Садок вишневий коло хати…». Безмежну любов до України поет висловив у вірші, що починається рядками «Мені однаково, чи буду / Я жить в Україні, чи ні».

Заарештували Шевченка за написання віршів на «малоросійській мові», які «могли посіятися і внаслідок вкорінити думку про гадане блаженство часів Гетьманщини, про щастя повернути ці часи і про можливість Україні існувати у вигляді окремої держави»
В Орській фортеці У квітні 1850 Шевченка вдруге заарештовано і, після піврічного ув'язнення, запроторено в Новопетровський береговий форт, на півострів Мангишлак.
Семирічне перебування поета в Новопетровській фортеці — це найважчі часи в його житті.
Тільки через 2 роки після смерті Миколи клопотання друзів увінчалися успіхом, і поета звільнено з заслання у 1857 р.
В'їзд до Москви й Петербурга йому було заборонено. У Нижньому Новгороді Шевченко жив під пильним наглядом поліції.
Влітку 1859 року повернувся в Україну, якої вже 12 років не бачив.
Шевченка втретє заарештували і після кількаразових допитів зобов'язали повернутися до Петербурга.
На світанку 14 серпня 1859 поет диліжансом через Ланцюговий міст через Дніпро виїхав до Петербурга.
До останніх днів свого життя поет перебував під таємним поліційним наглядом.
Заборонену у Росії поезію Шевченка видав за кордоном у Лейпцігу, 1859.
У друкарні П. Куліша 1860 року побачило світ нове видання «Кобзаря»
у січні 1861 випущено окремою книжкою Шевченків «Буквар», посібник для навчання у недільних школах України, виданий коштом автора та накладом 10 000 примірників.
У передчутті близького кінця, Шевченко записав олівцем на офорті автопортрета 1860 свій останній вірш «Чи не покинуть нам, небого»

Adam Viter 15 січня 2014, 14:04     -2      

9 березня 2014 року ювілей -200 річниця від дня народження!
10 березня 1861 року Шевченко помер. На кошти друзів 13 березня його поховано спочатку на Смоленському православному кладовищі в Петербурзі.
Його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозвілу у квітні того ж року, перевезено в Україну і перепоховано на Чернечій горі біля Канева
8 травня 1861 року домовина була викопана, перенесена через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу і залізницею потрапила до Москви.Через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитровськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бобровицю, Бровари до Києва. Ланцюговим мостом, випрягши коней з воза, його провезли студенти Університету Святого Володимира і далі набережною до церкви Різдва Христового на Подолі.
У Києві з Тарасом прощалися студенти, поети, багато киян.
20 травня 1861 року на пароплаві «Кременчук» з Києва прах Шевченка потрапив до Канева. Дві доби домовина знаходилась в Успенському соборі, а 10 (22 травня) було відслужено в церкві панахиду, і прах віднесли на Чернечу гору.
«Винесли гроб, поклали на козацький віз, накрили червоною китайкою. Замість волів впрягся люд хрещений, і повезли діти свого батька, що повернувся з далекого краю до свого дому»

Тара́с Григо́рович Шевче́нко (Кобза́р; (9 березня) 1814, с. Моринці, Київська губернія, (нині Черкаська область) — (10 березня) 1861, м. Санкт-Петербург)
— український поет, письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський та політичний діяч, фольклорист, етнограф.
Член Кирило-Мефодіївського братства. Академік Імператорської академії мистецтв (1860).
Намалював: «Смерть Олега— князя Древлянського» (туш), «Смерть Віргінії» (акварель, туш), на обох дати і підпис Шевченка, «Смерть Богдана Хмельницького» (туш, перо і пензель).
До цього часу дослідники відносять також виконання Шевченком малюнків, про які є згадка в його повісті «Художник»: «Геркулес Фарнезький», «Аполліно» — копія рисунки для розпису Великого театру в Петербурзі, «Маска Лаокоона», «Слідок із скульптурного твору Мікеланджело», «Голова Люція Вера», «Голова Генія»; «Анатомічна фігура»; «Германік»; «Фавн, що танцює»
«Аполлон Бельведерський», «Фракліт», «Геракліт», «Архітектурні барельєфи», «Маска Фортунати» (олівець)[
Шевченко бере участь у розпису Великого театру як підмайстер-рисувальник
Виконав композицію «Олександр Македонський виявляє довір'я своєму лікареві Філіппу» (акварель, туш, перо). Дата і підпис Шевченка. Малюнок виконано на тему, оголошену ще 1830 р. для конкурсу в Академії художеств на одержання золотої медалі