Одеса попрощалася із захисником України лейтенантом Олександром Демидюком, який загинув 21 жовтня під час звільнення окупованої території Луганської області.

Церемонія прощання з командиром роти вогневої підтримки другого стрілецького батальйону імені Тараса Бобанича 67-ї окремої механізованої пройшла вранці 1 листопада в одеському Будинку офіцерів.

Друг загиблого воїна Юрій Майстренко розповів «Думській» про Олександра.

«До початку повномасштабної війни він перебував у рейсі, працював помічником механіка. Його судно стояло на рейді в Китаї 24 лютого. Щойно Саша дізнався про початок вторгнення, він вирішив повертатися в Україну — хотів захищати Батьківщину у складі ЗСУ. У Саші була можливість залишитися за кордоном і продовжувати ходити в рейси, як це роблять багато моряків. Але він уже прийняв остаточне рішення. Після повернення в Україну одразу пішов до військкомату. Йому відмовили, мовляв, чекайте, самі вас викличемо. Не викликали. Лише після кількох візитів до військкомату Саша домігся зарахування в армію. Після закінчення навчання його призначили командиром розвідвзводу — наш друг був лейтенантом запасу», — розповів Юрій Майстренко.

Побратими Олександра Демидюка згадують, що в боях він вирізнявся хоробрістю. Влітку 2023 року його призначили командиром роти вогневої підтримки 67-ї окремої механізованої бригади та представили до нагороди «Лицар сталевого хреста».

Загинув Олександр 21 жовтня 2023 року в Луганській області. Бійці його роти зазнали поранень у сірій зоні, командир вирішив витягнути побратимів з-під обстрілу, але під час евакуації сам отримав смертельне поранення.

Олександру Демидюку було 35 років. У нього залишилися дружина та семирічний син Ваня. Хлопчик дуже чекав приїзду батька у відпустку — офіцер мав її отримати в жовтні. Побачитися з сином Олександру не судилося, з 7 жовтня позиції його бригади почали штурмувати окупанти.

«Саша зателефонував своїм рідним, сказав: «Не можу в цей складний момент кинути своїх хлопців…» і залишився з нами», — згадують побратими.

Олександр сповідував кришнаїзм. Послідовникам цієї віри, не те, що воювати, навіть дивитися в бік зброї заборонено. Але він був упевнений, що захист Батьківщини важливіший за віру.

Вічна пам'ять загиблим за свободу і незалежність України!