Одеса попрощалася з відомим активістом, учасником подій 2-го травня 2014-го і добровольцем полку Сил спеціальних операцій «Азов Київ» Андрієм Грушецьким (позивний Груня).

Церемонія прощання з героєм відбулася вранці 2 листопада в одеському Будинку офіцерів, передає кореспондент «Думської».

До повномасштабної війни Андрій Грушецький був активістом руху «Національний опір», брав участь у сутичках із проросійськими представниками «Куликова поля» 2 травня 2014 року, потім у багатьох патріотичних акціях.

«Ми познайомилися 9 років тому на Майдані, — згадує одеська журналістка і подруга загиблого Юлія Химерик. — Андрій був дуже життєрадісною людиною, завжди всім допомагав, ми здружилися, а коли почалася війна, він сказав, що не може сидіти в Одесі, поки люди там гинуть. Андрій був єдиною людиною, яку мій собака з першого дня прийняв як свою, для мене це був якийсь знак».

Одесит загинув у бою понад рік тому, 18 червня 2022 року, коли першим у складі штурмової групи увірвався у ворожу траншею. Російський нацист впритул випустив у нього чергу з кулемета. Андрій пішов у ту атаку разом із ще кількома одеськими активістами, з якими записався в один підрозділ.

Його побратим Владислав Скоробогач згадує, що в перші дні повномасштабного вторгнення він разом з Андрієм та ще кількома соратниками чекали на російський десант до Одеси, а в березні поїхали до Києва та записалися до підрозділу «Азова».

«Він був дуже хоробрим, — згадує Владислав. — 2014-15 роки провів на сході України у складі «Азова», потім повернувся в Одесу і займався громадською діяльністю. Коли почалося повномасштабне вторгнення, ні в кого з нас не було сумнівів, де ми маємо бути. У нас було кілька вдалих операцій у Запорізькій області. Потім він поїхав на навчання сапером, повернувся і зголосився йти першим у штурм ворожих позицій. Прекрасно розуміючи, що це означає. Я був у складі вогневої підтримки його групи, прикривав із важкого озброєння. Та операція далася нам дуже високою ціною».

Після бою побратими неодноразово намагалися знайти тіло друга, але безуспішно. Товариші по службі Груні згадують, що в боях він вирізнявся хоробрістю і був дуже позитивною людиною.

«Ми з Грунею познайомилися в 13-му році, — згадує боєць із позивним Фермер. — 2 травня 2014 року, коли мені прилетіло, він підбіг і, щоб підтримати, відволікав, говорив, що підемо на риболовлю. Але так і не пішли. А в березні 22-го, коли ми їхали до Києва, придумав мені позивний. Андрій був веселим і справедливим, завжди пропонував допомогу. Цей бойовий вихід назавжди залишиться в моїй пам'яті. Ми змогли забрати його тіло тільки через рік від дня загибелі».

Вічна пам'ять загиблим за свободу і незалежність України!