Ще 48 імен загиблих захисників України відкрили сьогодні на Алеї Героїв в Одесі. Тепер на меморіальних стендах увічнено 675 військових.

Вранці загиблих воїнів вшанували на Західному кладовищі, після чого церемонія продовжилася в парку Шевченка, передає кореспондент «Думської».

До Алеї Героїв прийшли рідні та близькі загиблих, представники міської та обласної влади. Учасники поклали квіти та вшанували пам'ять захисників.

Серед нових імен — 31-річний Ігор Яцик, військовослужбовець 25-ї окремої повітряно-десантної Січеславської бригади. Його тітка Нана розповіла, що родина шукала захисника три з половиною роки.

«Два роки ми взагалі не мали жодної інформації, а потім росіяни опублікували відео, як вони загинули, — розповіла Нана. — Хлопців було четверо, і весь цей час ми шукали їхні останки. Завдяки Генеральному штабу та уповноваженому з питань зниклих безвісти з нами постійно підтримували зв'язок. Слава Богу, нам вдалося повернути останки мого племінника».

Для родини поява стенду з фотографією Ігоря стала ще однією можливістю зберегти пам'ять про нього. Жінка зізнається, що після пережитого величезною підтримкою для близьких загиблих стали інші родини, які зіткнулися з такою самою втратою.

«Ми дійсно дуже вдячні. Родина Ангелів, Ангеліна Любчак — це люди, які немов обійняли нас своїми крилами, своїм серцем і не дали занепасти духом від горя, — каже Нана. — Тепер ми як одна родина. На жаль, родина загиблих героїв».

Ще один новий стенд присвячений Олександру Філліпчуку, синові Наталії. Жінка згадує, що молодий чоловік страждав на астму і спочатку його не брали до армії, проте він хотів захищати країну. Підрозділ перекинули на Курський напрямок. Іноді зв'язку з сином не було тижнями. У грудні 2024 року Наталії вдалося востаннє побачити його в Сумах.

«Він подзвонив і сказав: Мамо, нас вивели в Суджу на кілька днів, ти приїдеш до мене?, — згадує жінка. — Ми з дочкою того ж вечора сіли в автобус і поїхали. Три дні пробули з ним. 17 грудня він востаннє написав мені: «Мамо, ми повертаємося назад». А 19 грудня мені зателефонували з ТЦК і повідомили, що він зник безвісти».

Майже рік родина продовжувала пошуки. У жовтні Наталії повідомили про збіг ДНК, а 25 грудня 2025 року сина поховали — приблизно через рік після його зникнення.

«Тепер тут люди пам'ятатимуть про нього, — каже Наталія. — Він працював зовсім поруч, був кухарем-сушістом. Дівчата, з якими він працював, зможуть вранці дорогою на роботу заглядати до нього. Я лише сподіваюся, що ця Алея більше не поповнюватиметься, що хлопці повертатимуться додому живими. Бо вдома на них дуже чекають».

Як розповіла представниця родин загиблих Ангеліна Любчак, нинішні стенди розглядають як тимчасовий спосіб увічнити пам'ять захисників, однак у майбутньому Алею хочуть зробити більш довговічною та облаштованою.

Крім того, у парку з'явився ще один елемент пам'яті — спеціальні таблички на лавках у рамках проєкту «Серед нас». За словами Любчак, їхнє значення — нагадати тим, хто прогулюється парком, що поруч із ними сьогодні могли б сидіти ті, хто загинув, захищаючи Україну.

«Ці таблички потрібні, щоб людина, яка сідає на цю лавку, згадала про тих, хто віддав за неї своє життя, захищаючи Україну, — зазначила Любчак. — Щоб ми пам'ятали: загиблі та пам'ять про них залишаються серед нас».