У нічному клубі «Зілля» трунок подають: одеський український театр переосмислив класику  

Прем’єра вистави за Ольгою Кобилянською «В неділю рано зілля копала» відбулася в Одеському академічному українському музично-драматичному театрі імені Василя Василька.

Попередня версія йшла на цій сцені так давно, що з сьогоднішньої публіки її мало хто бачив. Театрали зі стажем кажуть, традиційною була.

Нова версія у постановці Олександра Самусенко поєднала архаїку першоджерела та натяки на те, що подібне трапляється і в наші дні, тому автомобілі на сцені цілком доречні. А оскільки навіть у сучасних офісах знаходяться жіночки, охочі пригостити хлопів тим чи іншим «зіллям», трагічний фінал послужить актуальною пересторогою. Мужики, не лінуйтеся, варіть собі каву на роботі самі, ви не уявляєте, до чого можуть додуматися баби і як це відгукнеться на вашому організмі.

Аби остаточно зрозуміти, як трунок потрапив у організм головного героя Гриця (чергова добротна акторська робота Єгора Карельського), потрібно читати Кобилянську, але в цьому випадку це неважливо. Винні всі, хто збирав, сушив, ходив за травою до циганки, планував таким чином навіяти нав’язане кохання чи вбити за зраду. Труп хлопця, накритий траурною тканиною – ефектний фінал, за яким йде сумовита хорова циганська пісня.

З автівками в цьому сюжеті ми охоче змирилися, а білій бутафорській конячці радіємо, як старій знайомій: бачили її в різних виставах улюбленого театру. Ну не виходить про циган без конячки розповідати. Спочатку нас запрошують до нічного клубу «Зілля», і очікуєш, що цей хід буде логічним чином продовжений, шкідливу гидоту Грицю піділлють у коктейль, але ж ні. Далі про нічний клуб автори вистави забувають, дія повертається у хати (про клубну атмосферу, щоправда, трохи нагадує світлодіод) і карпатські гори (конструкції зі сходами художника Юрія Ларіонова створюють середовище для зустрічей молодих героїв).   

Від балетмейстера Павла Івлюшкіна можна було б очікувати ефектного танцю циганки Маври в молодості (Марія Буймович), адже за сюжетом саме вміння танцювати чардаш так притягнуло багатого красеня угорця (Михайло Грицик). Краще однією сумовитою піснею менше було б, а чардаш так і проситься у виставу, але й тут зась. Та ж Мавра 20 років потому у виконанні заслуженої артистки України Нінель Наточої – образ трагічний. Розриваючись поміж бажанням знайти відібраного сина (а це й є наш Гриць) та прихильністю до юної русинки Тетянки (Богданна Шуманська в цій ролі аж очі вбирає, водночас зворушливо, по-дитячому передає переживання першого кохання), вона шукає душевної рівноваги на лоні природи, в світі сумнівних чар.

Батько Маври, старий музикант Андронаті (заслужений артист України Ігор Геращенко), з усіх сил намагається розрулити ситуації, створені молодими, проте ніхто не вважає на його мудрі перестороги. Не може Гриць любити одну, йому подавай і чорнобриву Тетянку, й синьооку Настку.

(Тамара Лукаш). Але перевагу надає все ж Настці (чи не тому, що вона готова зносити всі його майбутні зради, аби лиш женився?), малодушно радячи нареченій самій розібратися з суперницею, та хоч би й убити (таке воно, чоловіче кохання!). Так що в фіналі трупів могло б бути й більше.

Дивно, що ласий до жінок Гриць залишається холодним до своєї палкої молодої мачухи (Ірина Бессараб в цій ролі звабила б навіть мертвого). Коли вже з’являється такий поворот, не передбачений Ольгою Кобилянською, можна було б очікувати… Але ми вже зрозуміли, що очікуваного на сцені побачити не вдасться. Як то б не було, вистава вийшла колоритна та повчальна, до того ж непередбачувана, що в театрі завжди важливо. А з кавою в офісах все ж-таки варто бути обережнішими…

Авторка — Ірен Адлер, фото Володимира Андрєєва