В Європу зі своєю вишивкою: одеситка в Данії врятувала старовинний фотель

Виставка декоративно-ужиткового мистецтва «З вишивкою в Європу. Travel story» відкрилася в читальній залі бібліотеки імені Едуарда Багрицького (Преображенська, 35а).

Авторка вишитих картин, Наталя Осадчук, проводила в рідному місті виставки «Золота нитка», організовувала Різдвяні ярмарки рукоділля в лютеранській Кірсі, вела свій блог. В далекій Данії жила рік як біженка, проте й там часу не гаяла: проводила майстер-класи в Skolen for kreativ fritid та навіть влаштувала власну «персоналку».

«Я поїхала на початку березня 2022 року, а повернулася наприкінці січня 2023-го, — говорить художниця. – Написала в Фейсбуці: «Врятуйте мене, в Україні війна!». Відгукнулася чудова жінка з Данії, шкільна вчителька. Я приїхала, знайомилася з іншими українцями, ми вчили данську мову, з’явилися приятельки, нові друзі, проте все одно старий друг краще за нових двох. Вирішила повернутися, тому що родина моя тут, сестра, син з невісткою. Сумувала за Одесою, за південним кліматом, немає там нашого одеського тепла, сонця дуже мало. До того ж знайти гідну роботу в Данії мені було б просто неможливо, навіть при всіх моїх здібностях і талантах. Жити на грошову допомогу цілком можливо, данський уряд все чітко розрахував: скільки треба на їжу, скільки на житло. Данці добрі, співчутливі люди, багато волонтерять».

Наталя опинилася в одному з найстаріших міст Данії Віборзі. До центру для біженців місцеві жителі зносили посуд, теплі речі, взуття, дитячі іграшки. За час війни в Україні у данців вельми виросли ціни на продукти й комунальні послуги, проте вони не жаліються.  

Велике враження на одеситку справила королівська майстерня вишивки Selskabet for Kirkelig Kunst в Копенгагені. Королева Маргрете Друга – дуже креативна людина, вона сама вишиває, створює костюми для театралізованих дійств, в тому числі для балету «Попелюшка», ілюструє дитячі книжки.

Вишиває Наталя Василівна вже років 15, тим самим видом рукоділля займалися всі жінки в її родині. А працювати доводилося бухгалтером. Її картини є взірцями багатошарової вишивки гладдю (лесирування) із застосуванням різних декоративних стібків і об'ємних прийомів. Наталя створила навчальний курс на базі цієї методики. В межах проєкту Four seasons відтворювала красу різних пір року. Цікаво, що український пейзаж вважали «своїм» її нові знайомі: німці, французи, данці, литовці. Кожний бачив свою країну в гарній картині!

Для проєкту Wonderful places of the world вишила види Кракова, Стамбула, і, звичайно ж, Одеси. Квітково-пташиний проєкт Flowers and birds — класика жанру, цю тематику обожнювали ще майстри стародавнього Китаю. Проєкт Female portrait ще не закінчений, це вільні копії робіт відомих художників, в тому числі Ренуара. Мисткиня малює контур зображення на полотні, а потім чаклує з багатьма нитками різних відтінків.

«Кожний портрет для мене символізує певну жіночу якість, — стверджує Наталя. – Освіченість чи чуттєвість, щедрість чи духовність, самодостатність чи вразливість… Картини довго допрацьовую, доповнюю, щось випорюю та вишиваю знову, і якщо вже відчуваю, що змінити нічого, роблю суху чистку, стабілізую основу, оформлюю в рами».  

Працювати над однією картиною мисткиня може й рік, все залежить від розміру. Використовує муліне, вовну, шовк (зараз його в продажу не знайти, а для зображення води він незамінний, так що доводиться шукати на Староконці).

Майстриня давно колекціонує та реставрує вінтажні дамські аксесуари з текстилю, а в Данії знайшла новий об’єкт для реставрації, вже більший.

«Старовинний фотель мені дістався практично безкоштовно, коли я проводила виставку в Орхусі, — розповідає Наталя Василівна. – Орхус – це друге за величиною місто Данії після Копенгагену. Воно знаходиться на острові та дуже схоже на Одесу: там порт величезний, балкери, причали… Люди, котрі проводили мою виставку, допомогли мені з житлом, тому що житло в Данії вельми дороге, навіть якщо це хостел. Виставка проходила два тижні. Мені дали можливість зв’язатися з людиною з місцевого артцентру, що знаходиться у величезному старовинному складі, який художники адаптували під виставковий простір, багато хто там і живе. В цьому артцентрі є зала для проведення концертів, читань, я зайшла туди й побачила це крісло».

Фотель, що стояв серед багатьох старих стільців, виділявся вишитою оббивкою.

«Я, звичайно, була шокована тим, як його експлуатували, — зітхає Наталя. – На сидіння ставили посуд з їжею, клали ноги. Я вирішила відвезти фотель в Україну, а навзаєм запропонувала цілком міцний стілець, який купила за 30 крон. Пояснила, що я художник, реставратор, хочу дати фотелю друге життя. Вишивка на спинці ще непогано збереглася, на сидінні – гірше, а ось підлокітники сильно потерлися. На дерев’яній частині спинки є тріщина та скол. Вишивку я відреставрую сама, вона виконана вовною в техніці напівхрест. В Данії я почала збирати нитки в секонд-хендах, оскільки нових ниток на урядову грошову допомогу не накупишся, це дорого».

Везла одеситка крісло через три митниці в розібраному вигляді, всі деталі загорнула у чорний поліетилен. На запитання митників відповідала: «Це дерево для мого проєкту». Тепер майстриня шукає собі на допомогу реставратора меблів, а відновлений фотель планує передати у дар якомусь одеському музею. Певна річ, це має бути Музей західного та східного мистецтва, і ніякий інший.  

Були пропозиції від данців купити вишиті картини Наталії Осадчук, але вона побоялася, що нічого буде в Одесі показувати. Одначе 7 картин залишилися у Віборзькому музеї – на зберігання. Час покаже, як складеться їхня доля.

Авторка — Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва