Світові рекорди українських пілотів: як вдалося досягти і чому радіти зарано

Новина про світовий рекорд за кількістю збитих ракет українським пілотом F-16, безумовно, привід для національної гордості. Як же вдалося досягти таких феноменальних результатів (цей повітряний бій просто унікальний, та й самі українські «соколи» — ексклюзивні) і чи так все райдужно з використанням американських винищувачів, з'ясовував наш військовий оглядач Олексій Сухий.

Почнемо з приємного: одразу шість російських крилатих ракет збив у повітряному бою український пілот на винищувачі F-16, таке сталося вперше в історії винищувальної авіації, повідомив керівник управління комунікацій командування Повітряних сил Збройних сил України полковник Юрій Ігнат.

Бій стався вранці 13 грудня, під час масованої повітряної атаки. Того дня, окрім двохсот дронів, українські міста були атаковані майже сотнею ракет — балістичних і крилатих — повітряного, морського та наземного базування.

Загалом льотчик вразив шість російських цілей: по дві ракетами середньої дальності AIM-120 і ближньої дальності AIM-9. Ще дві цілі українець збив вбудованою 20-міліметровою авіаційною гарматою М-61. Справа ця явно ризикована, треба було підійти до ракет на відстань лише близько 500 метрів. Розрахувати траєкторію уламків після вибуху неможливо — є небезпека пошкодити сам літак. Усі ці складові зробили цей повітряний бій унікальним.

Юрій Ігнат також зазначив, що Повітряні сили отримали від партнерів не нові модифікації F-16. На цих літаках немає потужних радарів і далекобійних ракет, щоб змагатися в повітряних боях із російськими Су-27СМ і Су-35.

«Проте молоді українські пілоти щодня доводять, що вони — найкращі, чи то в кабіні радянського, чи то американського винищувача», — підкреслив полковник.

Заслуга українського льотчика в тому, що він використовував не тільки ракети «повітря-повітря», а й уперше застосував авіаційну гармату, щоб збивати ракети.

Багатьох фахівців зацікавило питання, чому на борту було всього чотири ракети «повітря-повітря»? Спробуємо розібратися.

На F-16 всього дев'ять вузлів підвіски для різного авіаційного озброєння — шість під консолями крил (3+3), два на закінцівках (1+1) і один під фюзеляжем. Однак ракети класу «повітря-повітря» можна підвісити тільки на шість з них, інші три, зокрема підфюзеляжний, використовуються для підвісних паливних баків, вони потрібні для тривалого ведення повітряного бою, щоб літак, відбиваючи атаку, міг перебувати в повітрі кілька годин.

Однак спеціально для нас європейці модифікували літаки — два вузли підвіски під правою і лівою консолями зараз зайняті спеціальними контейнерами ECIPS/CJS, які захищають літак від ракетних атак. Там розташовані різні датчики й антени радіоелектронної боротьби (РЕБ). Іншими словами, на ці вузли теж не можна підвісити ракети.

У підсумку зараз українські F-16 можуть нести лише чотири ракети для ведення повітряного бою, звичайним завантаженням для таких місій стала підвіска двох ракет середньої дальності типу AIM-120 AMRAAM і двох малої дальності AIM-9 Sidewinder.

Варто також зазначити, що збивати повітряні цілі гарматою наші пілоти навчалися в США тільки на тренажерах, а рішення, ухвалене в складних умовах повітряного бою, свідчить про те, що льотчики добре освоїли цей тип літака.

І це все при тому, що наші F-16 не застосовуються для виконання ударних місій через обмежені поставки озброєння. Протиповітряна оборона — це лише одна з функцій «соколів», проте далеко не головна. Через недопостачання далекобійних авіаційних ракет класу «повітря-повітря», ми поки що не можемо збивати російські бомбардувальники.

Нам потрібні хоча б AIM-120 у модифікації C, з дальністю понад 100 км. Ударні можливості літаків поки що також обмежені — ми не маємо ракет для таких місій. Але з огляду на те, що перші літаки ми отримали лише пів року тому, такі успіхи пілотів можна вважати видатними.

Крім того, цей бій говорить про еволюцію українських Повітряних сил - льотчик не чекав вказівок офіцера управління, а самостійно вирішив використати гармату. Тобто використав усі можливості літака для досягнення успіху в бою. Це яскравий приклад того, як наші льотчики переходять на стандарти НАТО. Згідно з ідеологією Альянсу, остаточне рішення про застосування того чи іншого типу зброї ухвалює пілот, а не офіцер наведення, який перебуває на пункті бойового управління.

Автор — військовий оглядач «Думської» Олексій Сухий