Українські боги теж переїхали до Європи? Історії біженців. Частина друга, Ксена

Спеціальний кореспондент «Думської» Дмитро Жогов продовжує спілкуватися з українцями, які втекли від війни за кордон. Попередній його матеріал — тут.

По горах повзе туман. Одного погляду досить, щоб сказати: це не наші гори. Суворі. Занадто колючі вершини. Важкі, похмурі зморшки на цих скелях. Здається, ось-ось висунеться кам'яний троль. Сотні гірських піків. Вгорі сяють вічні сніги, внизу — альпійські луки та іграшкові села. Це Цугшпітце в Баварських Альпах. І тут, серед прозорої гірської тиші, українська мова.

Сидяча на скелі жінка у вогняній накидці розмірковує про те, що таке життя. Її плавна українська мова тече між здивованих скель.

Людська душа мандрує між світами…

…Ліс біля водосховища Каунаса. Сірі води й помаранчевий піщаний берег, з якого висовується перекручене коріння.

А у воді наша українська мавка дивиться на тебе. В її очах можна потонути. Біля загрозливо піднятих коренів дерев курить люльку мольфарка. І виступає з хащі лялька-мотанка з хрестом замість обличчя.

«ПРОБУДЖЕННЯ. ДОВГИЙ ШЛЯХ ДОДОМУ»

Так називається ця заворожуюча відеозамальовка про українських духів і богів, які вирушили разом із біженцями в інші країни. Це як у романі «Американські боги», де безліч різноманітних богів і персонажів із міфів Старого Світу прибули до Америки з іммігрантами. Утім, це моя інтерпретація. Я не кінокритик і говорити ми зібралися про інше. У цьому фільмі знялися біженки з України. А зняла його одеситка Оксана Супоненко, журналістка, операторка, фотографка і режисерка. За свої гроші.

Усі — й гримери, й костюмери, й акторки, працювали безплатно, але все одно… Ось ви можете собі уявити — ви працюєте на звичайній, не найбільш високооплачуваній роботі, і тут мимохідь на тиждень виїжджаєте в Європу, зняти там фільм, та ще й із подругами?

А вони можуть.

ЛИТВА

- Мої друзі, які залишилися в Одесі, говорили мені, що я зрадниця: поїхала в Європу, — напружено розповідає Оксана. — Мовляв, удаю, що нічого не відбувається. Питають: «Ти хоч знаєш, що в нас коїться?» Але я ж читаю одеські новини! Заходжу в ті ж телеграм-канали. Я завжди в курсі того, що в нас.

Я поїхала, коли в мене дитина вперше обмочилася — так страшно було від вибухів. Чоловік на колінах просив: «Їдь разом із дітьми!» Я йому кажу: «Що ж ми будемо робити в Молдові? Жити в наметі?» А він мені відповідає: «Жити! Просто жити! Ні діти тебе не будуть з-під уламків вигрібати, ні ти дітей!» Я б не витримала в стані війни постійно жити. Я реально б кукухою поїхала.

ЄВРОПІ ВСЕ ЦІКАВО

- Я тут уже півтора року, — продовжує вона. — Сьогодні в мене вихідний. Пишу статтю і сценарій, працюю над фільмом. Європі все цікаво. Їй цікаві художники. Фотографи. Цікава українська культура. Які ми? Чим ми відрізняємося від тих же росіян?

РОСІЯНИ ПРИКИДАЮТЬСЯ УКРАЇНЦЯМИ

- Коли росіян тут запитують, звідки вони, вони перелякано бекають: «З України!» Мене такий таксист віз. Я сіла і литовською пояснюю, куди їхати. Він перепрошує, каже, що не розуміє. Я питаю його: «Звідки ти?» Він, заїкаючись, каже: «З України». А я чую російське «акання». Кажу: «Україна велика! Звідки, я питаю?» Він ледве пищить: «С ДАнецка».

Я розумію, що це росіянин утік від свого режиму. Гаразд, думаю, живи.

ДОПОМОГА УКРАЇНСЬКІЙ АРМІЇ

- У вільний час збираємося в українському музеї та влаштовуємо різні заходи. Це підтримується Литвою. Надаються безплатні майданчики. Презентація фільму, зробити виставку — взагалі не питання, — каже Оксана.

Я робила свій фотопроєкт «Портрет нації» з біженками, і мені допомагали з виставкою. А музей — це не обов'язково щось пов'язане з українською культурою. Там ще відбуваються вечори. Хтось декламує вірші, хтось просто приходить поспілкуватися. Плюс там щодня з 12 до 17:00 плетуть маскувальні сітки на фронт. Окопні свічки майструють. Багато чого ще.

Дуже приємно отримувати зворотний зв'язок від солдатів: «Спасибі за шкарпетки! Дякую за свічки!»

Для бійців ми варимо в ресторані борщ, закручуємо в банки та відсилаємо. Приїжджали до нас військові медики й бійці, казали спасибі, що ми їхній тил.

ВЛАСНИК РЕСТОРАНУ МОЖЕ ПОМИТИ ТУАЛЕТ

Я працюю не за професією в ресторані. Через біржу праці знайшла роботу. Почала кар'єру з посудомийки. Зараз я шеф-кухар.

Тут працюють профспілки. Є менеджерка з біржі праці, яка мене веде. Мене запитують: чи подобається мені на цій роботі? Чи подобається мені цей роботодавець? Також запитують роботодавця, чи добре я працюю. Тут ще така фішка: платять не ставку, а погодинно. Якщо працюєш у вихідні або у святкові, то це подвійний тариф.

Тут немає такого: якщо ти посудомийка, то ти чмо, а я директор, я класний. Усі рівні. Якщо захворіє посудомийка, то може приїхати власник ресторану і почати мити посуд. І туалет може піти помити.

ПРО ЗАБОРОНУ НА ВИЇЗД З УКРАЇНИ

- Я жінка і могла вибирати. Залишитися, піти на фронт або виїхати. А мужик, хочеш не хочеш, ти маєш іти на війну. А хтось не воїн. Він не вміє вбивати. Не хоче. Не може. І на цьому стали наживатися.

Ті ж прикордонники. Для статистики когось ловлять. А більшу частину пропускають. Ось у мене знайомий, він заплатив 3000 доларів. Тобто ти «на очку» (на свій страх і ризик, — Ред.) проїжджаєш. А шість тисяч — це вже щоб тебе провели за руку і передали через кордон. Це все дуже класно кришується.

Війна тримається на волонтерах. Якщо прибрати всю волонтерську допомогу, залишити допомогу тільки держави, я не знаю, де б ми зараз були.

ЧИ ПОВЕРНЕТЬСЯ ВОНА НАЗАД?

- Для дітей тут дуже класно. Навчання європейське, це шанс. І добре для України, тому що прийдуть фахівці, навчені вже за кордоном. А європейські будівельні компанії вже розподілили, хто що після війни буде відновлювати. Повернуться жінки, у яких сім'ї в Україні. Повернуться будівельники. Таким, як я, в Україні робити нічого. І повертатися нікуди. І скільки триватиме війна, невідомо. Я намагаюся жити сьогоденням. Важко загадувати, що буде.

Вона може займатися улюбленою справою. Їздити на вихідні по всій Європі. Знімати фільми. Варити борщ для Збройних сил. І розповідати литовцям про слов'янських стародавніх богів, які невідомо, виїхали в Європу чи залишилися.

Записав Дмитро Жогов