В результате бушевавшей непогоды на Западной Украине несколько сел недалеко от Черновцов оказались затопленными. Больше всего пострадали села Ревное и Стрелецкий Кут. В отличие от других населенных пунктов Буковины, здесь водная стихия накрыла двора буковинцев не из рек, а селевыми потоками с холмов. В районе стихийного бедствия побывала журналистка Алена Черная, которая расскажет о последствиях стихии специально для читателей «Думской».

Вода з колодами почала литися кількома потужними течіями – вулицями, подвір’ями, буквально за лічені хвилини. Стихія ламала паркани, зносила автівки та затоплювала будинки. В багатьох хатах рівень води сягав вікон. Старожили кажуть, що подібного не було ніколи. Хоча повені тут траплялися й раніше.

Загалом тут підтоплено 255 будинків та подвір’їв. До мешканців приїздили представники влади, обіцяли підтримку. Працівники сільрад, райдержадміністрації описали збитки, нанесені кожній родині. Коли саме постраждалим нададуть фінансову допомогу, наразі невідомо.

ЗВИНУВАЧУЮТЬ РОБІТНИКІВ ЛІСОКОМБІНАТУ

25 червня разом із керівництвом області до постраждалих приїхала на поміч техніка і робітники, які мали допомогти у подоланні наслідків. Але незабаром після від’їзду влади, поїхали й волонтери. На місці працюють самі жителі та кілька рятувальників. Зважаючи на численні підтоплення в області, фахівці ДСНС працюють цілодобово.

Причин такої стихії кілька. Величезної потужності дощ пройшов саме над піщаними горбами та над лісом. Вода текла одночасно з кількох горбів. Місцеві кажуть, що велика провина й у діяльності лісокомбінату, який не чистив ліс від неліквідної деревини, а хорошу віддавав на продаж.

Марія Михайлівна разом з онуком прибирають наслідки лиха. Хлопець миє дорогу від намулу.

- Що тут сказати? Миттєво страшні хмари накрили небо, почалася сильна злива. Почали рятувати все, що могли, але майже всі зусилля були даремними. Це була не якась мала течія, а ніби гірська річка, яка несла до нас колоди дерев, сміття, пісок… Все, що висаджували на весні, знищено. Я так доглядала ті помідори, огірки, картоплю… Нічого не залишилося, — каже Марія Михайлівна.

- Бабусю, а я ж казав, не мучтеся з тими городами. От не сіяли б, не садили, то й не плакали б зараз, — з посмішкою каже внук.

- Аби були здорові, потроху оговтаємося, — додає жінка.

Біля магазину розмовляю з Марією Єреміцою. Жінка ходила за продуктами. Повертається до маминого будинку, який постраждав.

– Все затопило. Працюємо, працюємо, а кінця роботи не видно. Мама переживає, у неї ще й цукровий діабет. Зараз у родичів живе, — розповідає жінка.

ДИТИНА ТРИМАЛАСЯ ЗА ВІКНО

На паркані обійстя Анжели Білінської сохнуть килими. Як і сусіди, жінка не зважає на годину, намагається якнайбільше встигнути до ночі. Світла в будинках нема, газопостачання також.

- Нас накрило за лічені хвилини. Було дуже страшно. Я шкидко підняла свою семирічну дитину на високий стіл, вона трималася за вікно. Вода лилася з величезною силою. Знаєте, як в горах тече річка? Так тут текло через хати,- каже Анжела.

Телефони позмивало водою, побутову техніку затопило. Чи підлягає вона ремонту -невідомо. Та й поки не до того. Жінка пригадує, що намагалася врятувати курей, качок, але більшість з них потонули.

- Собаки побігли в сарай, на горище. Донині бояться спускатися на землю, там ми їх і доглядаємо зараз. Вони ще бояться, — каже Анжела.

Буковинка запрошує в будинок і в сарай, де живуть на горищі собаки. Каже, що вчора було б неможливо зайти.

- Все мокре, в бруді. Ми розчищаємо. Роботи ще дуже багато, але день за днем впораємося, що поробиш. Горюванням біді не зарадиш. Мусимо бути сильними, — додає пані Анжела.

На одному з дворів привертають увагу яскраво червоні троянди. В болоті, але самі квіти – вціліли. Біля паркану господиня вигрібає намул.

Пані Марія розповідає, що будинки в неї нові, але це не врятувало — крізь кожну шпаринку течія рвалася в хату.

- Кинулися з рідними рятувати, що могли. Не встигали. Разом з дітьми вичерпували воду і через вікна виливали. Тепер вичищаємо все, спимо по 2 години на добу. Рятувальники допомагають, розчищають русла, відкачували воду, привозять нам питну воду. Це дуже цінно, — каже Марія.

Згадуючи про квіти, господиня посміхається.

- Знаєте, так як цього року троянди ще не цвіли. Такі розкішні були, ніби спішили квітнути. Зараз кілька з них вціліли, — додає вона.

Чоловіки розчищають дорогу, вивозять землю та нанесені колоди і хмиз. Також не втрачають оптимізму.

- Ніколи не знаєш, що на тебе чекає. Будуєшся кілька років, стараєшся для дітей, для родини… Думаєш: ну можна вже й відпочити трохи! Але ж ні… Маємо все прийняти та відновлювати своє життя, — ділиться Василь Степанович.

Жителі постраждалих сіл продовжують розчищати свої домівки. Попри кількаденний бій, зберігають бадьорий настрій, жартують.

Здивувало, що ніхто з цих людей не говорив із злобою, чи образою. Навіть гостинно запрошували в будинки, незважаючи на те, що перебувають зараз в складних обставинах. Всі приїджають подивитися на них, зробити фото… А так потрібно – допомогти і зрозуміти, що біда чужою не буває.

Авторка Альона Чорна