Ціна нашого завтра: що ми насправді святкуємо 1 жовтня і чому «дякую» — це замало (колонка)

1 жовтня – День захисників і захисниць України. День, коли прийнято говорити правильні слова, вручати нагороди й дарувати квіти. Але будемо відвертими: багато хто з нас досі не уявляє реальної ціни того, що ми все ще живемо в незалежній країні.

Ми читаємо й пишемо новини, які після стількох років війни, давайте чесно визнаємо, іноді стають просто статистикою.

Хтось лише гіпотетично уявляє вас, захисників – людей, які щодня ризикують життям. І навряд чи розуміє, яку ціну ви за це платите.

Здоров’я, стосунки, плани, мрії, спілкування з рідними, перші кроки сина, випускний доньки – і ще так багато всього, чого у вашому житті більше немає через цю прокляту війну і що є в наших життях лише завдяки вам.

Завдяки тому, що ви колись зробили цей вибір – захищати Україну – і залишаєтеся йому вірними. Всі ці роки, попри все: нашу невдячність, ставлення держави, всі втрати й біль, з якими доводиться стикатися щодня. Лише для того, щоб у нас був шанс на нові світанки.

Сьогодні святковий день, і всі кажуть вам «дякую». Чи достатньо цього? Звісно, ні. Ні сьогодні, ні завтра, ніколи ми не зможемо по-справжньому віддячити за те, чого не можна ні торкнутися, ні побачити, – за наше майбутнє. А ще за вашу цілком реальну кров, ваші поневіряння, ваші надзусилля та подвиги. І за те найцінніше, що віддали ваші побратими, – життя.

Щодоби. День за днем… Наш борг перед вами зростає.

Але ми можемо спробувати. Повинні. Пам’ятати про вас не лише у пам’ятні дати або о 9:00, коли країна завмирає на хвилину мовчання під звуки гімну. Тут можна знову сипати затертими фразами, що ми триматимемо тил і донатитимемо, що ми розуміємо, як вам там…

Не розуміємо і навряд чи колись зрозуміємо. Але ми цінуємо й безмежно вдячні. Поки це все, що ми можемо зробити.

Дякуємо вам, захисники й захисниці!

Авторки – редакторки «Думської» Анна Карцовник та Алія Замчинська.