Одеський театр музкомедії завершив свій 79-й сезон прем'єрою оновленої вистави «Ханум». Цей веселий та легкий мюзикл на дві дії за знаменитою п'єсою Авксентія Цагарелі з музикою великого композитора Гії Канчелі був поставлений на цій сцені Дмитром Беловим у 2017-му, мав неабиякий успіх і довгий час не йшов. Два аншлаги поспіль показали, що публіка чекала на свою «Ханум».

Яскравий колорит, не штампований, а умовно-театральний, допомагає глядачу почуватися мешканцем старого Тифлісу. Події відбуваються у старовинному районі Авлабар. Назва арабська, означає «передмістя». Там за давніх часів зосереджена була вірменська діаспора, що компактно проживала поруч із грузинами, постійно велася торгівля. Цілком одеська ситуація. Нібито все тут продається, навіть рідну доньку купець може продати в дружини старому князю, бо забаглося мати герб і титул; шлюб взагалі «на районі» укладається з комерційного розрахунку, сваха є діловою жінкою, кожна дівчина чи жінка набуває статусу товару різного ступеня цінності. Просто дивовижним чином у фіналі перемагає кохання, водночас ніхто не ображений матеріально!

У виставі 52 музичні номери, тож відновлювати довелося великий пласт матеріалу. Зіркові артисти просто тріумфально повернулися до своїх ролей, анітрохи не втративши в якості, а ще до проєкту увійшли нові молоді виконавці. Класичний музичний супровід Гії Канчелі потребував свіжого підходу. Одеські музиканти Наталя Архіпова та Олексій Пєтухов зайнялися аранжуваннями та зробили музичну тканину вистави ультрасучасною: з елементами джазу, самби, сальси, хіп-хопу, репу. Але лейтмотиви дбайливо збережені. Знову розгорнув партитуру диригент-постановник Володимир Дикий. Авторами українського перекладу стали актори театру Алеся Перекальчук та Олександр Кабаков, а режисером відновлення – Андрій Мирошниченко.

Балетмейстерка Катерина Смольська та репетиторка Ірина Фалюта, хормейстер Сергій Савенко також доклали зусиль до відновлення «Ханум». А мобільні декорації заслуженого художника України Станіслава Зайцева та вигадливі в гарному сенсі костюми Анастасії Шенталінської дочекалися свого часу і були омолоджені золотими руками працівників театральних цехів.

Отже, успішно повернулися до ролі свахи Ханум народна артистка Україні Ольга Оганезова та заслужена артистка України Ірина Ковальська. Знову приїздить на бувалому жовтому «Запорожці» цинічний купець Мікич Котрянц у виконанні Дениса Фалюти. Батечко юної нареченої, «новий авлабарський» з золотим ланцюгом на шиї не вміє читати, зате добре рахує, йому ніколи й нічого не падало з неба, він досяг того рівня, коли має можливість торгуватися, і запекло це робить. Його девіз: «Вигідно купить, вигідно продать, щоб побільше взять і поменше дать». Людське в цьому хижакові прокидається лише тоді, коли Ханум питає, чи хоче він красивих онуків: «Онуки? Це добре-е». Голос аж тоншає від несподіванки, це, мабуть, вперше купчину збили зі звичного, меркантильного ходу думок.

Необхідність сімейної схожості Мікича з матінкою Сарою примушує того ж-таки Фалюту надягати жіночий костюм з товщинкою та вальсувати з молодим учителем замість онучки, охороняючи талію останньої від доторків стороннього чоловіка. Воістину, Фалюті нема рівних в трупі, коли справа торкається травестійних ролей.

Щодо відкриттів: це Володимир Кондратьєв у ролі затятого холостяка Акопа, який раптом закохується у Ханум та міняє свої переконання; Ірина Гусак в образі вічної конкурентки головної героїні, свахи Кабато; Владислав Кутуєв у ролі спритника Тімоте, який тягне срібняки-абази навіть зі своєї коханої, отримує вигоду з усіх учасників інтриг.

Витончений аристократичний дует: Текле, ще гарна, проте змучена зубожінням (Інна Кулікова) та її гульвіса-брат, князь Вано Пантіашвілі (заслужений артист України Олександр Щесняк). І чарівні юні закохані, Коте (Володимир Токарчук) і Соне (Марія Євстаф’єва), у цих ролях надовго не затримуються. Так, Олександр Кабаков, який був одним із перших Коте, зараз грає Тімоте у чергу з Кутуєвим!

Пікантні перемовини у чоловічій бані Ханум не провалить, усіх переженить якнайкращим чином, сама зважиться на шлюб. У фіналі найщасливіші дійові особи летять на дирижаблі… куди? Неважливо, адже у кожному місті є свій Авлабар.

Автор — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського