Військовослужбовці N-cкої окремої бригади Збройних сил України, які, окрім роботи на блокпостах у місті та області, беруть активну участь у звільненні окупованих територій на південному напрямку, жодного дня не проводять без тренувань.

Кореспондент «Думської» знову побував на одному з полігонів, де відточують свої навички бійці цього з'єднання.

За легендою, спочатку один, а потім кілька бійців на лінії зіткнення відстали від групи. При спробі наздогнати основну частину підрозділу, хлопці натрапили на засідку, не розгубилися і дали бій ворожій ДРГ.

У ході виконання завдання бійці не лише прицільно стріляють, а й відпрацьовують вогневу підготовку в динаміці під час переміщення по пересіченій місцевості.

«Коли ти просто стоїш, б'єш по мішені – це одне, але тактична стрілянина та вогнева підготовка – це трохи інше, – пояснює журналістам військовослужбовець із позивним Лисий. — Коли ти біжиш, присідаєш, лягаєш, постійно переміщаєшся, коли захекався, жарко, каска заважає – це дуже добре тренує та загартовує. Потім ти все це робиш автоматом».

На думку бійця, навчити тактичної стрілянини можна практично будь-якої людини, особливо якщо вона мотивована так, як добровольці, які прийшли до складу Збройних сил.

«Бійцями не народжуються, ними стають, – упевнений Лисий. — Головне, тренуватись і все вийде. Кожен боєць індивідуальний, всі по-різному навчаються, але навчитися може кожен».

Переміщуємось на наступну ділянку. Тут працюють групами вже по чотири особи. З боків каньйону розставлені мішені, що імітують супротивника, атмосфери додають димові шашки, які ускладнюють видимість.

Перед тим, як почати атаку, бійці відправляють у бік умовного ворога кілька «подарунків» із підствольних гранатометів і лише потім, по черзі рухаючись у двійках і постійно прикриваючи один одного щільним вогнем, прориваються у бік ворога. Складнощів додає полуденне сонце. Повернувшись на старт, мокрі від поту воїни жадібно п'ють воду з пляшок, діляться враженнями і, трохи відпочивши, рухаються у бік наступного завдання — альпіністського спуску.

Бійці один за одним спускаються 20-метровою прямовисною стіною каньйону. Сухий грунт намагається піти з-під ніг і обсипається вниз з характерним шумом. На третій-четвертий підхід воїни ковзають по мотузці не гірше за голлівудські каскадери, з тією лише різницею, що у них не буде другого дубля і, після приземлення на задану ділянку, треба буде прийняти бій з ворогом.

«Наша країна – це не лише рівнини та поля, а й гори, і ми маємо вміти виконувати бойові завдання у гірській місцевості, – розповідає військовослужбовець із позивним Гетьман. — Тут важлива рівновага та вміння користуватися альпіністським спорядженням. Спочатку бійці спускаються без зброї, потім це все ускладнюється: беруть зброю, спорядження та боєприпаси».

Відпрацювавши завдання, військовослужбовці збираються під навіс із камуфляжної сітки, відпочити від спекотної спеки, викурити цигарку, випити води, підкріпитися і поспілкуватися. Тут на них уже чекає заступник командира бригади з морально-психологічного забезпечення підполковник Я. 

Колишня викладачка Військової академії Одеси та єдина в Україні жінка-замкомбриг із позивним Чайка приїхала особисто поспілкуватися з бійцями та перевірити роботу підлеглих.

Чайка — психолог за освітою та кадровий військовослужбовець. У Збройних Силах вже 27 років. До викладання працювала у мобільних групах з виїздами до районів Антитерористичної операції, надавала психологічну допомогу нашим військовослужбовцям на фронті. 9 березня, у день формування N-ської бригади, очолила напрямок морально-психологічного забезпечення.

«У перші дні до нашої бригади щодня приходило по 300-400 людей, – згадує Я. – Це добровольці, дуже мотивовані люди, але до зміни діяльності та тягарів служби не завжди легко адаптуватися. Коли тіло його знаходиться тут, а думками він удома, там якісь проблеми, які потребують вирішення, то людині потрібна допомога та підтримка. Все це входить до моїх завдань».

За словами жінки, котра кілька днів тому стала бабусею, знаходити правильні слова для бійців їй допомагає життєвий досвід.

«Я мати, донька, дружина і вже бабуся, тож усі слова я підбираю із власного життєвого досвіду, те, що я знаю, на 100% працює, – ділиться секретами Чайка. — Він каже – мені важко, у мене вдома сім'я, я не знаю, що з ними відбувається. Я завжди говорю, що в мене теж зараз батько 86 років знаходиться в одному з окупованих міст, що в мене є діти, один з них також військовослужбовець, вже дев'ятий рік він у мене на війні. Коли людина бачить, що вона не самотня і, що до її проблем є увага, їй стає легше. Він розуміє, навіщо тут. Сьогодні у нашій бригаді я бачу людей, які відчувають мотивацію та щиру ненависть до того, що вторять рашисти в нашій країні. Сумнівів у тому, що перемога буде за нами, немає, і на нас ще чекає відпустка у нашому українському Криму».

Автор — Олександр Гіманов