|
16 грудня 2025, 16:12 Читать на русском
Таємничий будинок: як одеський журналіст електрику шукав і знайшов (гонзо-репортаж)Третя доба блекауту в Одесі перетворює заряджання ґаджетів на квест з елементами виживання: черги, сварки, «пункти незламності» з однією розеткою та поради з фейсбуку. Наш Дмитро Жогов мешкає на Черемушках, у плані підготовки до відключень він ще не виживальник (з генератором і сонячними панелями, інвертором і вітряком на даху), але вже й не новачок, однак і його акумулятори здохли, а отже — треба шукати де їх зарядити. Редакційного завдання писати цю публікацію він не мав, але доля розпорядилася так, що на світ з'явився гонзо-репортаж: історія про те, як у темному місті світло стає розкішшю, а тиша — способом її зберегти. Третя доба блекауту. Ноутбук, на якому я пишу цей текст, став швидко розряджатися. Якого хріна? Агов? Ти ж тримався чотири години, нехай і з перервами. А зараз — півтори. Що відбувається? Досвідчені люди у фейсбуці навперебій почали пояснювати, що я тупуватий, жартували про фізиків і ліриків і роздавали ЦУ. Одразу читаю веселе, зі смайликами: — До твого акумулятора в ноутбуці прийшов північний звір. Шепчу: зловтішайтеся, зловтішайтеся. Щоб я бачив вас на одній нозі, а ви мене — одним оком. Читаю далі: — Тримай павербанк і ноутбук у теплі. Холод значно знижує місткість акумуляторів. Павербанки, AGM і особливо LiFePO4 віддають менше енергії на морозі. Тож зберігай їх у приміщенні, а не на балконі. Можна навіть обгорнути старою ковдрою для ізоляції від холоду. — Та в мене й думки не було виносити їх на балкон. Це що голубці? Я що, зовсім е….тий? Інші радять: — Не давай розряджатися нотику в нуль. Не додруковуй до останньої літери. Залишай відсотків 20 заряду. Так акумулятори протягнуть довше. І обов'язково намагайся заряджати до ста відсотків. — Ага! А ви читали одеські пабліки? Та там же жах! Я вийшов озирнутися на подвір'я. Я почухав у потилиці й вирішив іти іншим шляхом. На подвір'ї торохтів генератором «чепок» — маленький, за два кроки, магазинчик Пухнув було туди. Але на прилавку вже лежав подовжувач, і від нього живилися чотири телефони. — Ви до «Таврії» йдіть. Вони день тому в кожній залі подовжувачі кинули, — порадили мені. — Стояти я, голубушко, довго не можу. А там години три треба стіни підпирати. А так би я вам віддав павербанк і ноутбук, сам пішов додому, а через три години повернувся і забрав усе. І, понижуючи голос, додав: — Ні, — сказала продавчиня. Бачите, все зайнято. Аж тут мій погляд зупинився на дивному будинку. Я вже не вперше на нього витріщався. Уявіть собі вечір. У мікрорайонах не повний морок. Десь віконце горить синім. Десь — жовтим. Десь переливається новорічна гірлянда. До речі, до тих, у кого світло було синім, викликали поліцію. Пильні сусіди підозрювали, що там вирощують коноплі. Але в них так і горить синеньке світло. Значить не наркокартель. А в «Кадорі» взагалі підсвічені сходові клітки. Загалом, навіть при повному блекауті багато віконець горить. Але! Сусідня хрущовка була затиснута між лікарнею і медичним центром і в ній вікон горіло трохи більше, ніж треба. Може не десять, а п'ятнадцять. Але це змушувало задуматися. І жив там наш знайомий. Не так щоб близький кореш, але хороша, інтелігентна людина. І я ризикнув. Глибоко зітхнув і зателефонував йому. А оскільки мої гаджети неухильно сідали, а зв'язок залишав бажати кращого, я скоромовкою прокричав: — Привіт. Мені здається, у вас є світло. Я знаю! Напевно! Нам конче треба підзарядитися. Допоможіть! І завмер. І тут же отримую відповідь: — Розуміємо. Звичайно. Беріть всі гаджети. Беріть мило і рушники, якщо купатися надумаєте, і ходімо до нас. Тільки чшшшшшшшшшшшш! Завантажилися гаджетами та пішли. Стемніло. Деякі закутки стали зовсім похмурими. Забої у вугільних шахтах. Світлофори не працювали. Уздовж трамвайних рейок у темряві брели городяни, які поверталися з роботи. Над темною Одесою, як на картинах Бори Гроха, ворушилася інфернальна розруха. Вона бродила між будинками, як серед сміттєвих ящиків, і схвально нюхала. Пахло відчаєм. Ми прийшли. Стара радянська хрущовка. Підійшли та навіть засумнівалися. Світла в ній було мало. Може, мій інтелігентний знайомий зі злості саркастично пожартував? Але тут клацнув замок, з дверей вийшов мужик і зміряв нас поглядом. - А ми в сімдесят третю, — пискнули ми й під його настороженим поглядом протиснулися до парадного. Бог ти мій. Святителі та угодники! Макаронний Монстр і Ктулху! Світло. У парадній було світло. За прокляті дві доби блекауту ми вже відвикли від нього. Ми мружили очі, як сови, і крутили головами. Вгору йшли мармурові колони, а під стелею висіли люстри на тисячу свічок. Ми проморгалися. Люстри нам право ввижалися. Звичайний плафон. Звичайна, затягнута павутиною лампа. На сходовому майданчику огидно пахло порожніми щами з вареної кислої капусти. Видимо, це був обманний маневр. Розруха, підійшовши до цього будинку і відчувши цей запах біди, повинна була поповзти до наступного. Двері без покажчика номера нам відкрив син господарів. Мішка. Йому було років дванадцять. — Проходьте. Мама з татом будуть години за три. Розташовуйтеся. Заряджайтеся. Він подивився на нас, потім на левів, які поїдають антилопу, і зітхнув. — Поскаржилися. Із сусідніх будинків. Почали дзвонити: а чого в них світло є, а в нас немає? Їм не ввімкнули. Ні. Нам вимкнули. Сподіваюся, вони раді. А потім знову ввімкнули. Ми тепер сидимо тихо, як миші, щоб нас не помітили. І вікна завішуємо. І весь будинок попереджений. Усі про це мовчать. — Я все одно не розумію, як це можливо… — прошепотів я. І про всяк випадок не став вказувати, де знаходиться цей будинок. Може, це і не хрущовка зовсім. Може, не біля лікарні, а біля військової частини. Загалом, тшшшшшшшшшшшшшш. Я вийшов і подивився нагору. У темряві над будинками погойдувалася явно роздратована розруха. Скоро Різдво. І Новий рік. Ми виживемо. Вкотре. Автор — спеціальний кореспондент «Думської» Дмитро Жогов СМЕРТЬ РОСІЙСЬКИМ ОКУПАНТАМ! Помітили помилку? Виділяйте слова з помилкою та натискайте control-enter |
Статті:
Читать дальше Читать дальше Каждый второй школьный обед в Одессе оказывается на свалке. При этом город ежегодно тратит на питание детей сотни миллионов гривен и почти ничего не меняет. Читать дальше Друзья, а что у вас по свету? В Одесі знову звучить джаз. І це не просто ще один бар із музикою у місті готується до відкриття Mainstream Jazz Club, камерний простір нового покоління, який має всі шанси стати новою точкою тяжіння для вечірнього життя. Читать дальше Еще 16 получили ранения, среди них есть дети, сообщили местные СМИ. Читать дальше |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||