Виставка Едуарда Пороника «Муза часу» почала свою роботу в Музеї західного та східного мистецтва (Італійська, 9).

Для афіші майстер обрав картину «Зустріч на річці Стікс», де дві душі в одному човні Харона знову готові продовжувати якусь давню історію.

Але ж раптом цього разу їм більше пощастить? На це автор дозволяє сподіватися. Одна з «персоналок» Пороника, згадується, мала назву «Сфумато». Ця назва, що веде походження від італійського fumo (дим), визначає пом’якшення окреслень, відтворює ефект серпанку, повітряної перспективи, особливий характер м’якого перетікання тонів. Затушований, зникомий, наче дим, авторський почерк художника визначає й палітру.

У Пороника немає похмурих кольорових плям. Його картини настільки світлі, що важко піддаються фотовідтворенню. Зараз перед нами світлий живопис та монотипії, дивовижний різновид графіки.

«Мене часом охоплює почуття незадоволення тим, що вже зроблено, і я повертаюся до раніше створених образів, бажаючи досягти досконалості, — констатує Едуард Пороник. — Монотипія такий жанр, з яким пов’язані спонтанні прояви. У мене в майстерні стоїть офортний верстат. Своїм учням дав урок монотипії, тут самому стало цікаво до неї повернутися. Зробив перший відбиток, другий, справа пішла. Потім все це виросло в серію, графіки мене зрозуміють, вони мислять одразу серіями. В основному нових робіт тут малувато, я відтворював старі сюжети, але в іншій техніці».

У новій експозиції Пороника більше суму, меланхолії («Плине кача»), проте є й надія («Біля вівтаря»), адже не перевелася ще у світі доброта («Можна, він буде моїм другом?»). Однак повністю розслабитися не дадуть «Наполеон» та «Наполеончик», ці завжди вигадають щось, аби дозволити собі оголити шаблю…

«Відкрию секрет: взагалі-то малюнок робиться на папері, потім переводиться на пластину. Але я робив простіше. Під прозорий пластик кладеться лінійний ескіз, поверх цього, аби не робити зайвих рухів, наноситься сам контурний малюнок, а потім заливається фарбою. Єдиний відбиток можна зробити, почасти він буває невдалим, але завжди можна змити з пластику та зробити заново. Часом при друку стають очевидними нюанси, яких раніше не помічав. І завжди можна допрацювати, наприклад, олівцем, готовий відбиток», — резюмує художник.

Авторка — Ірен Адлер, фото Володимира Андреєва