«Суп із фрикадельками»: що з мінами в Чорному морі та як українські військові моряки роблять його безпечним для судноплавства

Історія з черговою морською міною, яку викинуло на одеське узбережжя, де її знищили військові моряки, нагадує, що небезпека з цього боку нікуди не зникла і продовжує залишатися актуальною.

Великі мінні постановки, зроблені протиборчими сторонами в перші місяці повномасштабної війни, вибух дамби Каховської ГЕС, унаслідок якого дніпровські води винесли в море безліч протидесантних і протипіхотних інженерних боєприпасів, а також точкове мінування, що здійснюється агресором переважно з повітря, — все це перетворило північно-західну частину Чорного моря на своєрідний «суп із фрикадельками», як висловлюються люди в погонах.

Суцільна зона війни, де смерть таїться, зокрема, на глибині, чекаючи на невдале судно, щоб забрати його разом із командою…

Як же в таких умовах функціонують морські торговельні лінії? Згідно з офіційними даними, вантажообіг портів Великої Одеси цього року перевищив показники навіть «довоєнного» 2021-го. За понад 12 місяців роботи українського морського коридору вдалося доставити вже 70 мільйонів тонн вантажів. 2 500 суден щасливо дісталися портів Азії, Африки, Європи та обох Америк.

Яким чином забезпечується безпека комерційного судноплавства, зокрема протимінна? «Думська» розбиралася з тим, що відбувається.

«ДОВГА ВАХТА»

Це називається «довга вахта». N-ський корабель Військово-морських сил уже п'яту годину прочісував морський район поблизу Одеси, виписуючи вісімки й хитромудрі зигзаги. Радар в активний режим включати боялися: надійний спосіб накликати на себе російську ракету. Тому працювали по-старому, очима. Сигнальники до нестями вдивлялися вдалину, періодично струшуючи солоні краплі з біноклів. До 20-годинних склянок їм піднесли по філіжанці найміцнішої кави, щедро присмаченої цукром: командир був з олдів і ще в училищі увірував, що подібна гидота загострює нічний зір. Напруга зростала. І раптом…

- П'ять градусів праворуч, бачу рогача!

Сигнальник від захвату зриває голос.

- П'ять градусів праворуч, прийняли. Кермо ліворуч! — весело відгукуються в рубці.

Кораблик, піднімаючи бурун, розвертається.

- Гармату до бою!

- Є, до бою.

Бойовий модуль повільно крутиться вправо, навідник вдивляється в екран монітора і чаклує з маніпуляторами.

- Ось, бачу! Захоплення цілі! Готовий відкрити вогонь!

Командир, втомлено заплющує очі, видихає… Секунда, друга, третя…

- Знищити ціль!

Рев скорострільної гармати. Сплески води. І раптом — бах! Міна вибухає.

- Ціль знищено, порядок!

- Задробити гармату. Передати базі: «Виявили морську міну невідомого походження за межами району постановок. Знищили вогнем штатного озброєння. Залишаємо район контакту». Курс 15, самий повний. Йдемо, йдемо! Команді передаю подяку за відмінне виявлення небезпечного об'єкта і його знищення. Сигнальнику ще склянку кави!

Матрос-сигнальник на надбудові кривить пику і зображує блювоту.

ВІД РОГАТИХ ДО ТИХ, ХТО СТРІЛЯЄ

«Наше завдання — забезпечити безпеку цивільного судноплавства, — пояснює капітан-лейтенант Віктор (ім'я змінено, — Ред.), командир одного з патрульних катерів ВМС. — Ми її виконували поетапно: спочатку створили такі умови, що росіяни навіть забули про десант на наш берег, потім зробили для них смертельно небезпечною саму нашу акваторію. Потім загнали на бази, а згодом і ці бази перетворили на бійні. Ми скували їхню активність. Зараз вони вже не мають у своєму розпорядженні такої кількості ракет, щоб витрачати їх на цивільні судна. Але ось міни… Так, міни залишаються загрозою. І ми працюємо над цим постійно».

Наскільки ми можемо судити, мінні постановки напередодні і в перші тижні повномасштабної війни робили як російські, так і українські військові моряки. Росіяни ближче до Криму, щоб перешкодити висадці розвідувально-диверсійних груп, ми - щоб не допустити їхнього десанту. Біля Одеси, Чорноморська та гирла Дунаю.

Морські міни діляться на три групи: контактні (якірні), неконтактні (зазвичай донні) і плаваючі. Військово-морські сили України до початку повномасштабної війни мали у своєму розпорядженні чотири зразки такого озброєння. Найбільше малих якірних мін МЯМ. Це ті самі рогаті кулі, які найчастіше прибиває до одеського узбережжя — зазвичай їхні мінрепи (троси, якими міна кріпиться до якоря) обриваються під час штормів. Це розробка ще часів Другої світової війни, яка відмінно зарекомендувала себе і в пізніших конфліктах. Загальна маса — 172 кг, маса бойового заряду — 20 кг. Міни ставляться на глибинах до 50 метрів. Підрив відбувається, коли корпус корабля торкається одного з «рогів», спрацьовує детонатор, який приводить у дію бойовий заряд.

Менш поширені корабельні протидесантні міни КПМ, прийняті на озброєння після Корейської війни. Вони важчі, 360 кг, з потужнішим бойовим зарядом (30 кг), ставляться на глибини від 5 до 20 метрів.

Що важливо: 2020 року українські міни МЯМ і КПМ пройшли модернізацію на одному зі столичних підприємств.

Українські міни МЯМ (ліворуч) і КПМ

Також в арсеналі ВМС є два типи донних мін - АМД (авіаційна) і УДМ (універсальна). Вони лежать на дні та вибухають, коли над ними проходить ворожий корабель або судно. Детонатори таких мін реагують на магнітне, акустичне або інше фізичне поле корабля.

2021 року у ЗМІ з'явилася інформація, що і ці боєприпаси проходять глибоку модернізацію, зокрема зі встановленням нової електроніки. Про її результати нічого невідомо.

Мінні запаси росіян на кілька порядків значніші — як за кількістю, так і за «асортиментом» боєприпасів. Це і різні види донних мін з комбінованими детонаторами (наприклад, МДМ-2, яка важить приблизно тонну), і багата колекція якірних мін, зокрема неконтактних і глибоководних, і плаваючі міни, і реактивно-спливаючі РМ-1 і РМ-2, і протичовнові мінні комплекси ПМК-2, які вражають субмарини малогабаритними торпедами.

У 2014-му ворог захопив українські склади й активно застосовує наші ж вироби, серед яких давно зняті з озброєння у рф зразки. За словами моряків, саме ці старі міни і зриваються з мінрепів: «рогаті», модернізовані для ВМСУ, поки що в дрейфуючому стані не траплялися.

За різними підрахунками, зараз у Чорному морі може перебувати від 400 (найконсервативніша оцінка) до 1 500 мін. І ця кількість збільшується, оскільки країна-агресор постійно здійснює все нові й нові постановки. Найчастіше за допомогою авіації ставлять донні міни — найнебезпечніші, оскільки їх дуже складно виявити і знешкодити.

ІМПРОВІЗАЦІЯ

На жаль, нинішні можливості українського національного військового флоту в боротьбі з мінами обмежені. Єдиний спеціалізований корабель, який військові моряки могли залучити в Чорному морі, рейдовий тральник проєкту 1258Е «Генічеськ», був потоплений авіаційною ракетою ще в липні 2022 року. Мінні мисливці класу Sandown, передані Британією, зможуть потрапити до нас тільки після закінчення війни, як і кораблі класу Alkmaar, які ще навіть не включені до складу ВМС. Певні можливості з виявлення мін має багатофункціональне пошуково-рятувальне судно «Іван Охрименко», але інформації про його участь у протидії підводній загрозі немає.

Українські тральники класу Sandown «Черкаси» і «Чернігів»

Відчуваючи дефіцит протимінних засобів, українські військові моряки змушені імпровізувати. На мінні мисливці (шукачі мін) перекваліфікували кілька інших одиниць, які не мають особливої бойової цінності — переважно застарілі катери. Їх почали випускати в море перед комерційними суднами для виявлення небезпечних «фрикадельок» — візуального та за допомогою доступних технічних засобів. Звісно, всі міни виявити так не виходить, але щось знаходять і знищують. При цьому команди таких імпровізованих мисливців відчайдушно ризикують самі нарватися на міну — з максимально неприємними наслідками. Великий суховантаж у такому разі навряд чи затоне, а якщо й занурюватиметься у воду, то повільно і моряки встигнуть врятуватися. Маленький же катер загине миттєво з усіма людьми на борту…

Українські військові супроводжують «купців» до певної точки, за якою, як вважається, більш-менш безпечно. Звідти балкери вже прямують самостійно, без прикриття, доки не потрапляють у зону відповідальності військово-морських сил і берегової охорони Румунії.

«Це постійна, складна, небезпечна, але дуже важлива робота, — каже капітан-лейтенант Віктор. — Звичайно, ми боїмося, всі бояться, це природно. Але ми розуміємо, що Україна не може відгородитися від моря, припинити морську торгівлю. Це завдасть смертельного удару по нашій економіці. Сили оборони зробили диво, прорвавши російську морську блокаду. Коридор запрацював. Тепер наше завдання його максимально убезпечити. І я вважаю, що з поставленим завданням ми справляємося».

Автор — Віктор Босняк