Спортивні підсумки року в Одеській області: медалі Чебана, зрада Петренка, мовчання Ломаченка і важкий шлях «Чорноморця»

Оглядач «Думської» Віталій Хемій підбиває спортивні підсумки року.  

Навіть у такий час спортсмени, які представляють Одеську область, змогли гідно виступити на міжнародній арені. Усі вони, а також їхні тренери — безумовні герої. Усі, завдяки кому піднімався наш прапор і звучав наш гімн за кордоном.  

ГЕРОЙ І АНТИГЕРОЙ  

Найсвіжіший приклад — боксер Джамал Кулієв, який завоював бронзу на молодіжному чемпіонаті світу. Відзначимо й успіх борця Василя Михайлова, який посів третє місце на чемпіонаті світу в Белграді. Минулого року Василь дебютував на Олімпіаді.

Але все ж, на мою суб'єктивну думку, герой року в спорті Одеси — дворазовий олімпійський чемпіон, легендарний веслувальник, а згодом тренер-вихованець призерів Олімпіади Юрій Чебан. Так, фронту і тилу допомагали багато хто, у ролі волонтерів випробувало себе теж чимало спортсменів. А Юра, наш Юра, крім усього, цього просто виставив на аукціон свої олімпійські медалі, два золота і одну бронзу. Продав їх. Можливо, не за ті гроші, на які розраховував. І тим не менше понад 110 тисяч доларів вирушили на потреби конкретних підрозділів, у яких служать, зокрема, й спортсмени.

Це дуже серйозний вчинок, який багатьма залишився непоміченим. І, на жаль, не підхопленим. Хоча точно не ми повинні просити наших легендарних олімпійців жертвувати символи їхньої перемоги заради перемоги України. Найважливішої і найпотрібнішої. Це має виходити зсередини.  

Якщо є в цьому матеріалі герой року, то потрібно придумати і якогось антагоніста, людину, яка опинилася по той бік лінії фронту. Однак нікого вигадувати не треба. Така людина теж, на жаль, є. Олімпійський чемпіон 1992 року, гордість вітчизняного фігурного катання Віктор Петренко «засвітився» на шоу дружини прессекретаря путіна Тетяни Навки в Сочі. Остання сама, до речі, уродженка України, але її позиція вже давно нікого не дивує. А ось Петренко все ж здивував. Так, він у російських заходах брав участь і в минулих роках. Однак у лютому 2022 року запостив в інстаграмі чорну фотографію «ні війні». Здавалося, віцепрезидент Федерації фігурного катання України (на той момент) визначився. І ось такий «подарунок».

Петренко зганьбився. Він знав, на що йде. Цікаво, що ще 22 червня ФФКУ задовольнила прохання Петренка про складання повноважень віцепрезидента. Тобто Віктор, коли писав листа про звільнення 21 червня, стелив собі соломку. Шкода, що громадськість про це листування між ним і федерацією дізналася лише через кілька тижнів.

Природно, жест недоброї волі Петренка засудили всі, від молодих фігуристів до Національного олімпійського комітету. Адекватна реакція на кумира дитинства. За кілька тижнів до масштабного вторгнення орди Петренко приїжджав до Одеси, відкривав змагання. Здавалося, що в нього прокидається інтерес до розвитку фігурного катання в Україні. Він виграв усе, що міг у кар'єрі — чемпіон світу, Європи, Олімпіади, України, СРСР. Прийшла пора віддячити батьківщині. Віддячив.

З КИМ ТИ, ВАСЯ?

А ось ще одного уродженця Одещини, видатного спортсмена, дворазового олімпійського чемпіона Василя Ломаченка ми розмістимо десь посередині. Між суб'єктивним героєм і суб'єктивним антигероєм. 35-річний спортсмен цієї осені повернувся до рингу після прикрої, але заслуженої поразки від Теофімо Лопеса торік. Василь здолав Джемейна Ортіса, позначивши своє бажання боксувати за втрачені чемпіонські пояси наступного року. Але публіку знову більше цікавила поведінка Василя не на спортивному майданчику, а за його межами. Як прокоментує війну? А чи зробить правильний вибір? А чи визнає «помилки молодості»?

На ці запитання чіткої і єдиної відповіді все ще немає. У перший день повномасштабного вторгнення Ломаченко закликав до миру «братні народи». Потім мережею розійшлася його фото з мером Аккермана Віталієм Гражданом: мовляв, відчепіться від Васі, він записався до тероборони і захищає країну.

Ще довгі місяці ця фотографія в камуфляжі слугувала (намагалася слугувати) пояснювальною/виправдувальною. Відверто кажучи, багатьом знімок накинув пелену на очі. Ломаченка намагалися зробити недоторканним. Після того, як фотографія у формі вже перестала діяти, в інформаційний простір кинули депешу такого змісту: «Василь служить у Збройних силах і до перемоги не збирається залишати країну, хоч би якої важливості поєдинок маячив на горизонті». Сам Ломаченко, зрозуміло, майже ніяк не коментував ні війну, ні кар'єру. Прильоти по рідному для боксера району (Затока, Сергіївка) Василь Ломаченко, як правило, ігнорував. Ми б зрозуміли, якби Василь одразу повідомив, що від нього більше буде користі на рингу. Амбасадор-спортсмен, чому ні? Зрештою, не дочекавшись повноцінної перемоги України, Ломаченко покинув країну. Навіщо тоді було обіцяти? Загалом, осад від його перемоги залишився. Ну а російських церковників Василь менше любити не став.

«ЧОРНОМОРЕЦЬ» СЕБЕ ЩЕ ПОКАЖЕ

Закінчуємо наші незвичайні цього року підсумки з того, з чого починали. Усе-таки, «Чорноморець» був і на виду, і на слуху аудиторії. На відміну від багатьох колег по спортивному цеху. Влітку клуб знову оновився, як і всі інші учасники футбольного сезону — вимушено. 15-те місце за підсумками першого кола виглядає, звичайно, не дуже весело. Але ті, хто стежив за іграми одеської команди погодяться — мінімум сім-вісім очок моряки точно не дорахувалися. Десь підвела виконавська майстерність, десь вплинули суддівські рішення. Команда провела класну гру проти «Шахтаря», здорово виглядала проти «Металіста-1925», «Ворскли», «Колоса». Але замість заслужених восьми очок на виході вийшло два. Час виправити ситуацію ще буде. Що ж стосується персоналій, то перші півроку в актив можуть занести собі Максим Брагару, Владислав Наумець, Віталій Єрмаков, голкіпер Дмитро Непогодов. Керівництво клубу поставило завдання на сезон — десяте місце. І це завдання не змінюється.

У прийдешньому році хотілося б побажати всім читачам «Думської» нормальних, повноцінних спортивних підсумків. А таке можливо за однієї глобальної умови: перемоги України в цій війні. І новини спорту сприйматимуться інакше. Не так, як у далекому минулому. Але й не так, як зараз. За Перемогу!

Автор — Віталій Хемій, спортивний оглядач «Думської»