Прем'єра українського фільму «На драйві» відбулася в одеському Multiplex. Масштаб події виявився скромнішим, ніж у столиці — тюнінговані автомобілі, на яких герої фільму влаштовували заїзди підземним паркінгом, до Одеси не привезли.

Проте без світської публіки не обійшлося: серед гостей помітили, зокрема, ресторатора Савелія Лібкіна та винороба Георгія Іукурідзе.

Як повідомляє кореспондент «Думської», аншлагу на прем'єрі не було, зал був заповнений приблизно наполовину і на 99% молоддю. І це цілком логічно: картина явно орієнтована на старшокласників і студентів. Фільм розповідає про дружбу, перші серйозні почуття, конфлікти та проблеми в родині — словом, про те саме підліткове життя, яке у нинішнього покоління проходить на тлі війни.

Режисер Артем Литвиненко зізнається, що ідея фільму народилася зі спостереження за поколінням, чия юність припала на ковід і війну.

«Це унікальне покоління, про яке хочеться щось розповісти, — поділився режисер. — Їхня молодість проходить зараз, у найскладніший час, і фільм про це».

За словами акторів, спочатку й самі учасники проєкту не до кінця вірили, що таке кіно взагалі можливо зняти в Україні.

«Я спочатку не вірив, що таке взагалі можна зняти в Україні, що такий проєкт і його ідея взагалі реалізуються, — зізнався Едуард Поляков, виконавець ролі Арти. — Але зараз ми бачимо, що це все-таки сталося. І це неймовірне везіння та неймовірна робота команди».

Сюжет фільму будується не тільки навколо перегонів. Все починається з бажання допомогти другові Рустему — росіяни розбомбили чебуречну, яку відкрив його батько після переїзду з Криму у 2014 році. Є й любовна лінія, і суперництво, і тема зради. При цьому фільм залишається динамічним і видовищним — з добре поставленими заїздами та напругою в ключових сценах. Зрозуміло, що це не «Форсаж» — та й такого завдання не ставилося, — але для українського кіно воєнного часу рівень виглядає гідно.

На окрему увагу заслуговує сам процес зйомок. Частину сцен знімали в прифронтовому Харкові, і робота там проходила в надзвичайно складних умовах.

«Наша команда не раз потрапляла під обстріли, — розповів Іван Довженко, який грав Дена. — Але була одна дуже небезпечна зміна, були постраждалі, пошкоджена техніка, але ми змогли доснімати, і це важливо, бо сцени з Харкова замінити було неможливо».

При цьому, незважаючи на небезпеку, команда встигла не тільки відпрацювати сцени, а й по-справжньому зблизитися — що, за їхніми словами, безпосередньо вплинуло на результат.

«Ми жили разом, проводили час разом, зближувалися, і це дуже вплинуло на те, як ми відчували одне одного в кадрі», — розповіла Іоланта Богдюн.

За десять хвилин до фіналу сеансу війна нагадала про себе вже в Одесі — в Аркадії зникло світло, і зал занурився в темряву. Втім через 10 хвилин екран знову ожив — фільм продовжили показувати завдяки генератору.

Після сеансу одесити змогли поспілкуватися з акторами, які цілком можуть стати новими обличчями українського кіно. Судячи з реакції залу, у фільму є всі шанси знайти свого глядача — насамперед серед тих, чия історія в ньому й розказана.