Із посиланнями на Біблію та «Маленького принца»: одеський суддя відправив до в`язниці вантажника, який намагався зґвалтувати неповнолітню сестру

Шість років позбавлення волі — таке покарання призначив Малиновський районний суд Одеси 24-річному містянину, який домагався своєї неповнолітньої сестри.

Як повідомляє кореспондент «Думської», відомий нашим читачам суддя Олександр Гарський визнав одесита, який працює вантажником на ринку, винним у скоєнні насильницьких дій сексуального характеру, не пов'язаних із проникненням у тіло іншої особи.  

Свій вирок, як зазвичай, він забезпечив детальним аналізом біографії обвинуваченого, умов, у яких формувався його характер, мотивації. Обґрунтовуючи свій висновок, що виправлення ґвалтівника неможливе без ізоляції від суспільства, Гарський цитує Біблію, трактат «Про дух законів» французького юриста і філософа епохи Просвітництва Шарля Луї Монтеск'є, написаний 1748 року, й «Маленького принца» Антуана де Сент-Екзюпері.  

Злочин, про який ідеться, було скоєно в листопаді 2023 року. Чоловік вживав алкоголь із самого ранку. Ввечері, коли прийшов додому, був уже добряче п'яним. Він побачив сестру, яка лежала на ліжку, зняв із себе одяг і наказав роздягнутися дівчинці, після чого почав її чіпати та намагався зґвалтувати. Потерпіла також заявила, що брат її побив.  

«Досить гнітючими є фактичні обставини, оскільки вони пов'язані з однією сім'єю, — зазначає у своєму вироку Гарський. — Розбираючи вказану справу, не можна без хвилювання і тривоги оцінити внутрішньосімейні стосунки вказаної родини. Не знімаючи провину з обвинуваченого, необхідно розумно показати, що ні батько, ні мати не приділяли належної уваги своїм дітям і не виховували їх належним чином для належного їхнього майбутнього. Обвинувачений не мав необхідної батьківської турботи та любові. Фактично він дорослішав і був наданий сам собі. Його турботи, його тривоги та страхи були залишені батьками без уваги. Відповідно можна стверджувати, що він виріс без необхідної для людини моральності, цінностей, які притаманні людині, та чеснот, які роблять людину людиною».  

За словами Гарського, в сім'ї обвинуваченого і його жертви не було традиційних стосунків. Батько зловживає алкогольними напоями. Мати, яка була законним представником неповнолітньої потерпілої, «вражає своєю байдужістю до виявлених проблем у родині».

Служитель Феміди з гіркотою пише:  

«Очевидні вельми погані умови для життя дітей, відсутність роздільного проживання різностатевих дітей, відсутність достатньої кількості кімнат для життя, відсутність достатніх фінансових можливостей для навчання дітей, відсутність розумової здібності у батьків для навчання своїх дітей. Усе це та багато інших супутніх обставин призвели загалом до вчинення вказаного правопорушення.

Атмосфера в сім'ї є шкідливою як з погляду моральності та етики, так і з погляду звичайних людських і сімейних цінностей. Сам обвинувачений, за його словами, вживає алкоголь приблизно з 15 років. Останній рік вживає алкоголь щодня у великих кількостях…  

Сп'яніння знищує в людині як самосвідомість, так і правильне розуміння зовнішнього світу, а отже і здатність самовизначення. Це свого роду втрата влади над розумом, проте яка відбувається з власної вини людини. «Стережіться, щоб серця ваші не загрузли в пияцтві та хмелю» (Лк. 21, 34)».  

Окремо суддя зупинився на словах каяття, виголошених ґвалтівником:  

«Я особисто його не знайшов у висловлюваннях і проявлених почуттях обвинуваченого в суді. Безумовно, зала судового засідання і коло осіб, які в ній перебувають, не сприяють обвинуваченому в реалізації можливості проявити свої потаємні почуття. Водночас щире каяття — це такий стан душі, за якого свідоме бажання каятися і переконливо доводити свої почуття до іншого неможливо стримати чи втиснути в загальнолюдські форми. Неодноразово мною в інших судових справах зазначалося, що каяття притаманне особі, яка має відповідні позиви душі…

Кожна сумлінна людина знає і відчуває, що, вчинивши навіть дрібний поганий вчинок, ти відчуваєш сором. Тобі здається, як це дуже часто описують у літературі, що краще б крізь землю провалитися. «Добре бачить лише серце. Найголовнішого очима не побачиш» (цитата з Екзюпері, — Ред.) І справді, каяття — це справа більше серця, аніж холодного розуму, яке очима не побачиш, проте обов'язково відчуєш.

У цьому випадку такого каяття суд в обвинуваченого не знаходить. Пригніченість і сором, які можна побачити в емоціях обвинуваченого, дуже тісно пов'язані з можливим у майбутньому кримінальним покаранням. Такий підхід нічого спільного з каяттям не має».