Смужки на полотні та чиряки на дупі: два одеські музеї запросили на зустріч з моторошним мистецтвом   

Відкриття персональної виставки Олени Домбровської «Моторош» відбулося в Одеському музеї західного та східного мистецтва (Пушкінська, 9). Особи з розвиненою фантазією та недорозвиненою гидливістю можуть навіть отримати своєрідне задоволення від споглядання експонатів.

«Моторош» — почуття небезпеки, що насувається. Воно виникає неконтрольовано та буває різної сили та відтінків: від легкого занепокоєння до панічного жаху», — пишеться в анотації до виставки. На це хочеться відповісти словами з відомого анекдоту: «Ну, жах, але не жах-жах».

Експозиція розгорнулася в Італійській залі Музею західного та східного мистецтва, позбавленого через війну звичних шедеврів. Святе місце, як відомо, не буває порожнім, і тепер тут розпочинається новий проєкт довготривалої сумісної виставкової діяльності з Музеєм сучасного мистецтва Одеси. Як відомо, МСМО, знов-таки, через війну, не встиг переїхати в нове приміщення, відкрив «Галерею Стійкості» на вулиці Грушевського, але з глядачами там не дуже. Тож паралельно сучарт оселяється тут, у стародавньому палаці.

Здавалося б, нічого поганого в цьому немає, але як бути, коли відверто нудить від відео, де досить-таки неохайна мисткиня вичавлює чиряки на дупі та інших частинах тіла. Такий прямий жест пояснюється «табуйованою темою селфхарма», тобто самопошкодження, що має заглушити внутрішній біль. Нібито хвилювання воєнного часу примушують художницю таке з собою робити (а взагалі митися треба частіше, то й чиряків не буде).

Пригадується довоєнний досвід Нікіти Кадана, який різав мало не щодня собі лезом красиве обличчя, робив селфі та виставляв у соцмережах. Було зрозуміло, що тут якраз йдеться про біль, що з митцем відбувається трагедія, що важкі передчуття роблять його життя нестерпним. Після цього говорити про селфхарм стосовно своєї творчості вже просто ніяково.

На щастя, відео демонструється у залі, до якої можна й не дійти (бо як знудить на паркет, вийде ніяково вже перед музейниками). Публіка бачить серію похмурих абстрактних картин «Видовище», де нібито схематично показані місця та люди, що зникають зі споминів у подробицях. Поруч з картинами тексти, що пояснюють, наприклад, де на полотні смужечками позначені зелені дерева, а де, вибачайте, брудні ноги (мабуть, у мисткині таки сутужно з милом, тема бруду стає нав’язливою). Залишається додати, що виставка триватиме до 7 листопада, після чого, варто сподіватися, тут покажуть дещо цікавіше.

Авторка — Ірен Адлер, фото Олександра Синельникова