Масштабна ракетна атака на Одесу, здійснена російськими нацистами в ніч на 23 липня, призвела до часткового руйнування найбільшої культової споруди півдня України.

Йдеться про православний Спасо-Преображенський собор, який було відтворено за кошти одеситів і бюджетні кошти, але в підсумку він опинився у власності лише однієї конфесії — Московського патріархату.

Нині одесити, віряни й не тільки, намагаються зрозуміти, що ж трапилося: чи свідомо російські окупанти спрямували по будівлі свою ракету, чи все вийшло випадково.

Кореспондент «Думської» Сергій Смоленцев намагався розібратися в цьому питанні.

Тієї ночі ворог спрямував на Одесу 19 ракет — чотири «калібри» (усі збиті), п'ять крилатих «іскандерів» (усі збиті), два балістичні «іскандери-М» (два прильоти), три Х-22 (три прильоти) і п'ять «оніксів» (п'ять прильотів).

На думку фахівців, у собор влучив один з «оніксів». Логіка проста: «іскандери» і «двадцять другі» гарантовано знищили б храм повністю. Завдані руйнування характерні якраз для «онікса», який несе вдвічі менше вибухівки, ніж «Іскандер», і вчетверо менше, ніж Х-22.

Зараз основна ціль ворога — портова інфраструктура, через яку проходять логістичні маршрути «зернової ініціативи». Зрозуміло, що собор до неї не належить. Не є він і військовим чи енергетичним об'єктом. Не думаю, що по ньому вдарили з якихось ідеологічних міркувань: зрештою, храм належить Московському патріарху, його освячував сам Гундяєв. Словом, усе свідчить на користь того, що ракета відхилилася від траєкторії.

ЩО ТАКЕ «ОНІКС»

Згідно з офіційними даними, радіус відхилення від цілі у «високоточних» ракет рф - до 600 метрів. У реальності трапляється, що «виріб» падає за кілометр і більше від об'єкта. Щоб зрозуміти, як ракета могла влучити в собор, треба розібратися з принципом її наведення.

«Онікс» проєктували наприкінці 1970-х — на початку 80-х років як протикорабельну ракету для знищення угруповань кораблів і великих поодиноких надводних цілей на кшталт авіаносця, крейсера, есмінця. ПКР не призначена для застосування по наземних об'єктах і портовій інфраструктурі. Однак ситуація з наявністю засобів ураження в окупантів така, що доводиться використовувати все, що є: запустимо, а там хай буде, що буде.

Перевага цієї зброї у великій швидкості — понад 700 метрів на секунду (дві з гаком швидкості звуку) і малій висоті переміщення над водою — не більше 20 метрів, що дуже ускладнює виявлення засобами ППО.

ЯК НАВОДИТЬСЯ ПРОТИКОРАБЕЛЬНА РАКЕТА?

Розробники цієї зброї заклали досить простий принцип наведення. Ракета запускається з курсом у напрямку цілі (інерціальна система наведення). Коли вона набирає висоту 10 тисяч метрів, вступає в роботу радіолокаційна головка самонаведення. Вона ловить ціль на дальності близько 70 км - це крейсер, есмінець або група кораблів. При цьому може змінитися початковий курс запуску. Після захоплення цілі «Онікс» спускається до висоти близько 15-20 метрів і на величезній швидкості у два Махи рухається залишок шляху.

Над гладкою морською поверхнею подібний алгоритм добре працює, проте в умовах щільної забудови ракета не може вибрати ціль, тому назвати її високоточною не повертається язик. Також ракета не може маневрувати, тобто зміна курсу на ціль відбувається в невеликих межах.

ВЕРСІЯ НІЧНОГО ПРИЛЬОТУ

Спробуємо розібратися, як рухалася ракета в нещасливу ніч 23 липня.

«Онікс» запустили з Криму з мобільної пускової установки комплексу «Бастіон» у напрямку одеського порту (з початковим курсом приблизно 310 градусів). Коли ракета набрала швидкість і піднялася на велику висоту, головка самонаведення захопила ціль, однак це був не порт, не крейсер і не авіаносець, а дзвіниця Спасо-Преображенського собору — найвища точка в центральній частині Одеси, висота 72 метри від рівня землі.

У місті чимало будівель, вищих за цю дзвіницю, але від самого початку інерціальна система ракети отримала курс, якому вона слідувала основну частину польоту. Головка самонаведення довгий час не могла захопити ціль. І тільки наблизившись до Одеси приблизно на 20-30 км, змогла вибрати в заданому напрямку найвищий об'єкт — собор, після чого підкоригувала курс і вразила його.

Є ще варіант, що головка самонаведення переплутала, якщо можна так сказати, обриси собору з профілем бойового корабля. Відомо, що в її бортову обчислювальну машину (БОПМ) закладено електронні портрети всіх сучасних класів кораблів, тож зіставлення картинок могло видати мізкам ракети таку цілевказівку. При вигляді збоку радіолокаційна картинка храму з дзвіницею і куполами на тлі рівномірної підстильної поверхні цілком схожа на обриси надбудов крейсера або есмінця.

Загалом же ворогові глибоко начхати на те, куди потрапить запущена ракета — у храм, житловий будинок чи дитячий майданчик — він творить терор, особливо не замислюючись про наслідки.

Автор — Сергій Смоленцев, фото автора