Скільки років Одесі? Що більше, то краще! (колонка)

Ставлення до питання про дату заснування Одеси — це завжди політика. Відповідь на нього, як правило, відображає погляди людини, її картину світу, найчастіше зовсім не наукову. Тобто це суперечка не про хронологію, а про ідентичність. Скажи ваш співрозмовник: «Одесі 230 років, і крапка», — будьте певні, за хвилину-другу суперечки він до піни з рота відстоюватиме «самобутність» міста в імперському розумінні й розповідатиме про те, як прихід Російської імперії перетворив Дике поле Північного Причорномор'я, таку собі історичну tabula rasa, на квітучий край.

До «матінки» Катерини II нічого, мовляв, тут не було: безкраї степи, якими бродили туди-сюди орди диких кочівників. Ну добре, ще стояло кволе турецьке село з маленьким фортом, який героїчно взяли штурмом (добре хоч не «звільнили») російські війська. Незрозуміло, щоправда, у чому героїзм, якщо село кволе, а форт маленький, і ніякого міста не було.

Подібний підхід — назвемо його імперським — характерний не тільки для Одеси. Споконвічно російське місто з суто російською назвою Ізмаїл до недавнього часу вело відлік своєї історії з 1812 року — від моменту перезаснування. Як і Хаджибей, після захоплення його перейменували, і до 1856 року воно було Тучковим. Нова назва не прижилася, і лише цей факт, напевно, утримує місцевих «патріотів» імперського забарвлення від того, щоб не доводити з піною біля рота, що столиці Придунав'я 213 років, а не 435 (з 1590 року).

Або приклад російського Санкт-Петербурга. Офіційна історія цього міста не включає в себе період існування шведського Нієна з фортецею Нієншанц. Зрозуміло чому — він же був повністю знищений росіянами під час Північної війни, а населення або вирізане, або «евакуйоване».

Москвичі страшенно не люблять згадувати про населений пункт Кучків (Кучкин, Кучкине, Кучкине), що стояв на місці їхнього міста. 1147 року Юрій Долгорукий зруйнував це «село», а його власника, боярина Кучку, який, найімовірніше, був мордвином («кучкее» — «сокіл»), убив. Дочку «боярина», тобто місцевого вождя, князь віддав своєму синові Андрію, майбутньому Боголюбському, населення Кучкова вирізав або перетворив на рабство. Так і було «засновано» Москву.

Як бачимо, Одеса з її множинними днями народження — далеко не унікальний випадок.  

Учора прихильники споконвічної «українськості» нашого регіону відзначали 610-річчя міста. Вони відлік ведуть із першої писемної згадки топоніма Кочубіїв. У «Хроніці» Яна Длугоша йдеться про такий королівський порт на Чорному морі, який точно існував у 1415 році, але напевно був заснований набагато раніше. Це дає змогу виводити історію міста ще з Великого князівства Литовського, яке, як відомо, було ще й Руським (і Жемайтським). І вважається спадкоємцем Київської Русі, а ще одним з етапів української державності. Тобто і тут підхід політичний.  

Професійні історики та археологи беруть участь у цій дискусії неохоче, кажучи про умовність усіх цих дат, про відсутність чітких критеріїв, що дають змогу встановити точну дату народження міста. Що вважати «підставою»? З якого моменту середньовічне або стародавнє поселення стає містом? Що таке безперервність проживання людей на одному місці? Якщо завойовники влаштували різанину, вбивши всіх, і майже одразу завезли своє населення — це можна вважати «перервою» чи неетично?  

Донедавна вважалося, що перші людські поселення в межах сучасної Одеси з'явилися наприкінці бронзового століття. Їх датували XIV-XIII століттями до нової ери і віднесли до так званої сабатинівської культури. Ще більш давні об'єкти є в околицях міста. Скажімо, село Усатове дало назву цілій археологічній культурі, що існувала в пізньому енеоліті, між 3500 і 3000 роками до нашої ери, на південному заході сучасної України, в Молдові та Румунії.

2021 року дослідники Денис Масюта та Ігор Піструїл (нині директор археологічного музею) озвучили результати археологічної розвідки в південній частині Дюківського саду. Вони шукали сліди давньогрецької коми (невеликого поселення), однієї з багатьох, що існували в межах міста, але несподівано натрапили на кам'яні артефакти, які характерні для пізнього палеоліту. Тобто люди тут жили ще в кам'яному столітті!

Ну і не варто забувати, що цивілізацію принесли на береги Одеської затоки стародавні греки. Такі поселення, як Гавань Істріан, залишки якої було виявлено на Приморському бульварі, цілком можна назвати містами. На жаль, вони припинили існування ще в III столітті до н.е., тож про безперервність говорити не доводиться, але тим не менш.

У контексті безперервності цікаві знахідки, зроблені археологами на тому ж Приморському бульварі. Як розповідає доктор історичних наук і ректор Педагогічного університету Андрій Красножон, який безпосередньо брав участь у цих вишукуваннях, а останніми роками перед великою війною й очолював роботу, там було виявлено перемішаний культурний шар із керамікою та монетами 1310-1370-х років. На думку вченого, який спирається також на дані середньовічних карт, це була італійська факторія (торговельний пункт) Джинестра, що підтримувала зв'язки з приморськими містами Криму і візантійським Трапезундом, а через них - з усім Середземномор'ям. Красножон вважає, що Джинестра безпосередньо передувала литовському Кочубієву і, цілком можливо, якраз у цьому випадку і мала місце горезвісна безперервність. Тобто, не 610, а 715 років місту…

Хай там як, повторюся: питання «заснування Одеси» від самого початку настільки заполітизоване, що нормальної відповіді на нього в рамках наукової дискусії дати, мабуть, неможливо. Та й не вийде дискусії.

Мені особисто здається, що чим більше, тим краще. І антична Гавань Істріан або ж італійська (генуезька) Джінестра нічим не гірша за литовсько-польський Качубієв чи османський Хаджибей. Одне ясно — життя на берегах Одеської затоки вирувало задовго до російсько-турецьких воєн кінця XVIII століття. І прихід однієї імперії замість іншої не став моментом «створення світу», як би комусь це не хотілося. Історія завжди складніша за міфи і пропагандистські викладки.

Автор — Віктор Босняк, оглядач «Думської»