Шекспірівські пристрасті та офісні інтриги: одесити грають в мюзиклі, створеному ізраїльтянином

Передпрем’єрний показ мюзиклу No One in front of the Mirror («І перед дзеркалом нікого») в Міжнародному культурному центрі UNION (Троїцька, 43) пройшов вдало. Звісно, дрібні помилки та накладки ніхто не скасовував, проте в цілому можна сказати, що публіка полюбить цей міжнародний проєкт, створений творчими людьми Ізраїлю та України.

Офіційна прем’єра відбудеться 28 липня, тож розповімо про постановку Марічки Власової по мінімуму, злегка інтригуючи.

Вистава йде англійською з українськими субтитрами. В трьох сюжетах залучені одеські артисти. Композитор Андрій Ерліхман та солістка Одеської музкомедії Ірина Гусак отримали чотири ролі.

В першому вони грають Генріха Шостого та Маргариту Анжуйську, котрі розв'язують питання: чи не краще тихо й мирно жити серед кізоньок, аніж воювати заради честолюбних планів. В третьому перевтілюються в офісних службовців, кожний з яких може потрапити під скорочення, тут пристрасті аж палахкотять. Фінал можна трактувати по-різному, але вельми ймовірно, що чоловік зрадить жінку, котра великодушно пропонує удвох звільнитися та знайти нову роботу серед однодумців. Можливо, надалі різні режисери торкатимуться цієї п’єси та розставлятимуть акценти по-своєму.

«Андрій Ерліхман є й актором, і співаком, і автором музики до театральних постановок, — каже продюсер та автор проєкту Костянтин Блюз. – Він працював з Олександром Онищенком в Театрі «На Чайній», з Борисом Барським в Будинку Клоунів. Отримавши від мене пропозицію щодо участі, він вхопився за можливість написати щось своє, вийшло, можна сказати, чарівно. Тут є справжні симфонічні фрагменти, вступ до третьої частини – професійно написана увертюра. Арії написані дуже добре, не знаю, хто б зробив краще».

Бувши знавцем класичної музики, Костянтин підказував Андрію, в яких місцях доречно зробити омаж Бетховену, Малеру та іншим великим композиторам. Тож є і його немала заслуга в якості музичного матеріалу.

«Кожний сюжет актуальний, тому що це абсолютно житейські проблеми, — стверджує Блюз. — Гордість Маргарити Анжуйської проти простодушшя Генріха Шостого (тут все побудовано на шекспірівських хроніках, Шекспір – це та зона, куди сталкери ходять 400 років та беруть звідти сюжети), душевнохворого короля, котрий не хоче брати участь у Війні Червоної та Білої троянди, прагне всіх помирити».

А другий епізод занурює нас у чари єгипетської ночі, яку з царицею Клеопатрою може провести будь-хто, згодний уранці заплатити за це життям. І тут знову солісти музкомедії, Анастасія Майстренко та Іван Ковальов, причому останній, прикритий мінімумом одягу, так перфектно виглядає, що логічно було б його персонажу скликати дівчат, готових ціною життя купити ніч у його товаристві. Як це досі музкомедія не додумалася роздягати цього артиста в будь-якій виставі, незалежно від сюжету?! За версією авторів мюзиклу, коваль кидається на ранок із вікна, не чекаючи на катів, із посмішкою на вустах та зі словами вдячності.

«Спершу історія про Клеопатру була написана моїм другом Мішелем Ором на івриті, — розповідає Костянтин Блюз. — Багато років тому я переклав її на англійську з певними змінами. Голову ковалю в кінці не рубали. Я ж, як колишній чиновник, вирішив: якщо едикт є, неважливо, що коваль вистрибнув із вікна, все одно йому мають відрубати голову, бо потім начальство спитає. У Клеопатри нудьга та душевні метання, властиві абсолютно нам усім, а у молодика просто маячня любовної пропасниці».  

Треба сказати, п’єса написана людиною, котра зробила Ізраїль нафтодобувною країною.

«Тепер я консультант різних ізраїльських компаній по газових та нафтових питаннях, лектор коледжу в Нетанії, — уточнює Костянтин. — Був заступником директора міністерства енергетики Ізраїлю протягом десяти років, потім консулом Ізраїлю в Одесі, знаходився в Кишиневі теж на дипломатичній позиції, після чого повернувся у енергетику. Але ж є віддушина у творчій роботі: п’єсу написав, ось вистава є. А ще роман вийде, сподіваюся, наприкінці року».   

Так що ж відображається у дзеркалі, яке підносять одне одному персонажі? Вирішуйте самі. Хтось впізнає себе в Клеопатрі, хтось в офісному працівнику, якому його насиджене місце дорожче, аніж Маргариті Анжуйській британська корона.

Авторка — Ірен Адлер, фото Олега Владимирського