«Зроби вибір» і про тебе дізнаються. Молоді одесити влаштували фестиваль сучасного мистецтва  

Фестиваль «Зроби вибір» триває протягом тижня в Музеї західного та східного мистецтва.

Його мета — сприяти розвитку культурного життя Одеси і привернути увагу суспільства до благодійності.

«Ми зі співорганізатором Михайлом Кравчуком зробили спробу познайомити Одесу з молодими художниками, в основному, графітистами, — каже куратор фестивалю Марія Квасневська. — Також в експозиції є фото з цікавим підтекстом. «Зроби вибір» — це соціальна організація, ком'юніті. Час зараз такий, що кожного дня необхідно робити вибір: залишатися чи тікати, миритися чи боротися, творити чи не діяти. Але треба замислюватися, чи усвідомлено ти робиш свій вибір».

Станіслава Романова пише психоделічні картини, поміщаючи на шаховій дошці яблуко, скелет та інші об'єкти-фігури, а над усім цим, подібно до сонця, сяє закривавлене серце. Олександра Чайковська, Лілія Гришунькіна, Саша Остер, Анастасія Цуцуран, Іван Олійник і Дмитро Байєр у різних жанрах і техніках яскраво озвучують думки молодих. Босх часом надихає авторів, він вічний, можна і процитувати. Владислав Гершберг фотографує розкутих дівчат у сміливих ракурсах, а Danya Reader створює антивоєнні плакати. Усе помітне, тривожне, але десь ми вже таке бачили.

А ось що цікаво: в руслі контекстуалізму творить Kit (справжнє ім'я Микита), який вважає, що лицьовий бік картини завжди «ванільний», але ж на ньому твір не повинен закінчуватися. Kit пускає по периметру зворотного боку підрамника рядки Шевченка, ховає під шаром силікону і срібним скотчем якесь програмне текстове висловлювання (дістатися до нього нереально, доведеться купити роботу і спробувати її розібрати).

Данина помилкам юності — робота з включенням реді-мейду, банки від енергетика, це сентиментальне прощання з чимось, що приносило задоволення, але, по суті, отруювало.

Буває, що посил твору змінюється в процесі його створення, а часом ідея чітко підпорядковує собі художника від самого початку. Так, граючись зі шрифтом, Kit розтягує по злегка забризканому червоним білому тлу схожі на ієрогліфи знаки, але якщо читати зверху вниз кожен стовпчик, вийде сакраментальне запитання: «Нащо?!». Навіщо потрібна війна — своєчасне і правильне запитання цього покоління.

У фестивальних залах проходять музичні перформанси, працюють відео- та світлові інсталяції. Але головне — можливість живого спілкування авторів один з одним і з зацікавленими глядачами.

Авторка — Ірен Адлер, фото Олександра Синельникова