Сашко, Сергій, Дамір: «Думська» згадує про своїх загиблих героїв (колонка)

Його звали Коля, її Віка, ще були Віталік, Сашко, Оксана, Руслан і Петро! Тисячі їх. Солдатів і матросів, сержантів і старшин, офіцерів, були навіть генерали. Волонтери. Цивільні. За останні 10 років багато тисяч українців віддали свої життя за свободу і незалежність України. За те, щоб ми могли жити не під наглядом фсб, не у величезному концтаборі, а так, як хочемо, як можемо, як плануємо і робимо.

Редакція «Думської» сумує за всіма. І впевнена, що ці життя не були віддані просто так. Ми відстоїмо нашу країну! Ми обов'язково переможемо!

А зараз пропонуємо згадати тих полеглих героїв, про яких писала редакція, які були пов'язані з редакцією. Це наш власний мартиролог, наш біль і наш особистий рахунок до ворога.

Старшина Олександр Попов.

Із Сашком ми познайомилися в найважчі, найкривавіші дні другої половини 2014-го. У війні тоді настав черговий перелом. Намагаючись врятувати свої кишенькові недореспубліки, практично розгромлені до липня українськими військами, росія кинула в горнило донецько-луганської бійні кадрові частини, які завдали серію дуже важких ударів по угрупованню Збройних сил. Одеса щодня отримувала похоронки, іноді по п'ять за раз (так, у 2024-му це звучить смішно, згоден, — Ред.). Співробітники «Думської» не злазили з телефонів, уточнюючи імена і звання загиблих, намагаючись зрозуміти, що відбувається за сотні кілометрів від нашого міста.

Дуже важких втрат зазнавала 28-та механізована, нині Лицарська. У липні її батальйонна тактична група потрапила в криваву м'ясорубку біля Маринівки, і дружина старшого лейтенанта Новака кричала мені в слухавку: «Сволота, він не загинув, я знаю, він не загинув, суки, не загинув!..». А в серпні залишки БТГ були зметені танковим батальйоном росіян під Іловайськом…

Олександр Попов брав участь у найперших боях своєї частини, був поранений, після госпіталю певний час провів у місці постійної дислокації, допомагав волонтерам і сім'ям загиблих товаришів по службі. Тоді ж із якогось питання він вийшов на «Думську». Ми почали спілкуватися. Саша уточнював для редакції несекретну інформацію, сприяв в організації репортажів, а повернувшись у зону АТО, навіть кілька разів пробував себе в ролі кореспондента. Виходило непогано, і ви читали його матеріали, підписані псевдонімом.

Він провів три повноцінних сезони на передовій, де, як міг, виконував свій старшинський обов'язок, піклуючись про бійців та їхній побут. А ще Саша відмінно умиротворяв «аватарів» — у нього був незвичайний дар переконання.

Хоробрий солдат, переконаний патріот, люблячий чоловік і батько трьох дітей — ось ким був Олександр Попов.

У ніч на 28 червня 2017 року Сашко загинув…

…У вересні 2014-го приїжджав батько лейтенанта Сергія Ончурова, кримчанин. Ми, не відчуваючи градуса, ковтали горілку, дивилися на фотокартку красеня-офіцера.

Ончуров-старший мені її залишив на пам'ять, і я слухав сповідь людини, яка всією душею прийняла «русскую весну». Він умовляв сина повернутися додому, але отримав сувору відповідь: «Присягу, тату, складають лише раз у житті», — а потім ридав над цинковою труною, що прибула до Криму з материка, і марно намагався організувати «карателю» військові почесті…

…Капітан-лейтенант Дамір Аулін — ще один із найкращих. Морський офіцер, випускник Академії Військово-морських сил був серед тих, кого прозвали «вірними»: у березні 2014 року відмовився підкоритися окупантам і співав гімн України на плацу свого вишу в Севастополі.

Він вийшов з усіма на материк, став офіцером. Одразу після випуску його призначили командиром малого броньованого артилерійського катера типу «Гюрза-М». Безпрецедентна ситуація — зовсім юнакові дали корабель! І він впорався, чудово впорався, тому що завжди був блискучим і талановитим. Дав велике інтерв'ю «Думській», спілкувався з редакцією, ми дружили.

Після «Гюрзи» Даміру довірили «Слов'янськ» — один із великих патрульних катерів типу «Айланд», переданих США. І тут він теж опинився на своєму місці.

На початку березня 2022 року катери «Слов'янськ» і «Старобільськ» влаштували надскладний «танець» поблизу Одеси, яку обстрілювали важкі кораблі росіян. Намагалися заманити ворога під вогонь берегових батарей. Наскільки ми можемо судити, їм це вдалося, але «Слов'янськ» під час маневру вразило авіаракетою. Що сталося з частиною команди, невідомо досі. Каплей Дамір Аулін значиться у списку безвісти зниклих.

Скільки ж їх було, захисників, які спілкувалися з нами, проходили через нас, співпрацювали з нами? Несть числа їм! Майстер-сержант морської піхоти, який дивом вибрався з-під руїн казарми в Миколаєві. Обгорілі ППО-шники. Моряки, які незрозуміло де спочивають. Вертольотчики, що полетіли навіки в захід сонця. І про кожного хочеться написати. І ми напишемо історію кожного! Це наш обов'язок перед ними.

Вічна слава і пам'ять полеглим за свободу і незалежність України!

Автор — Олег Константинов, старший матрос Військово-морських сил ЗС України